Екстра 2. Теодор

Лексі виглядала і справді розгубленою і я на мить подумав, що справді помилився. 

Можливо вона зробила це не через антидот, а тому що це була правдою для неї. 

Але тоді чого вона чекала…

– Ти ж цього хотів досягнути, – Айрін сіла поруч, з тією своєю звичною якоюсь презирливою насмішкою, – чому не зупиниш її, – зацікавлено глянула на вихід. 

– Бо вперше не вірю Лексі, – сказав на диво чесно. 

Вона приклала руку до губ і повільно схилилася ближче до мене. Якщо збоку ми здавалося, наче й справді мали стосунки, насправді Айрі була моєю людиною. Вона дізнавалася усе що мені потрібно, я ж дозволяв їй робити дослідження, які її цікавили. 

– Хочеш розповім, що попросила твоя дорога Лексі у твого дідуся, – і тон її був дуже недобрим, наче хоче зруйнувати цією інформацією все. 

Я ледь кивнув і вона самовдоволено прошепотіла таке від чого я був вельми враженим і дуже засмученим водночас. Ми точно про одну й ту саму Елексіону мову ведемо. 

– Так…ти все правильно почув…одруження. Що не така вже вона свята як ти думав? – перепитала вона і піднялася зі свого місця, – до зустрічі, Тео, – змахнула рукою вона і зникла серед інших. 

– Я ніколи так не думав, – кинув їй навздогін, навіть не знаючи, чи вона почує. 

Офіційно ми зустрічалися, а тому я й справді збирався не перетинатися з Лексі після такого. Це дратувало. 

Як вона могла зробити щось таке, вважаючи, що у неї є право. Ні, щоб як усі нормальні люди попросити багато грошей, а не так. 

Не залишалося нічого іншого як піти й поговорити з дідусем, хоч наперед уже знав до чого призведе ця розмова. 

– Дідусю, як ти міг так зі мною вчинити! – запитав я навіть без привітання. 

Він невдоволено підняв на мене погляд. 

– Прошу вибачення, доброго ранку, дідусю. Чи не зволили б ви пояснити свої дії, – схаменувшись належно запитав я, хоч кожне моє слово було просочене сарказмом. 

– Не розумію про що ти, Теодоре, – сказав він байдуже. 

Я сів на своє місце стиснув долоні, зціпив зуби і приготувався до довгої і виснажливої словесної баталії. Я не здамся так просто, щоб він там собі не надумав і хай навіть вже вирішив як назвати своїх внуків. 

– Це правда, що вчора до тебе приходила Елексіона?

– Так, ця панна дуже приємна, хороша партія, – усміхнувся він, підвівши на мене нарешті погляд і у його очах я побачив щось ще. 

Прорахованість. 

Та ну не може ж бути, що…

– Чи правда, що за вашою угодою вона має вийти за мене заміж? – запитав прямо і отримав кивок. 

Її від самого початку готували як ту, хто стане моєю нареченою. Ось чому мій дідусь так прискіпливо ставився до неї. Лексі, говорила, що дещо його побоююється, але здається що змогла знайти з ним спільну мову. 

Я не зміг зробити це за все своє життя. Я завжди був недостатньо ідеальним, то як Лексі змогла так легко завоювати його довіру. 

– А якщо мені справді подобається Айрін Меріс, – запитав я обережно, – що позбавиш мене спадку і виженеш з міста? 

Дідусь глянув на мене зацікавлено і вперше з якоюсь з гордістю. 

– А ти наважишся на таке, Тео?

Я роздумував лише мить, а тоді рішуче кивнув. 

– З вашого дозволу я піду, – сказав і не обертаючись покинув приміщення. 

Якщо дідусь дає мені шанс, хто я такий, щоб ним не скористатися. Ви не змусите мене робити те чого я не бажаю, навіть, якщо найрідніша людина для мене. 

А ще так я захищу Лексі від того, щоб стати маріонеткою нашої сім'ї чи ким її там хоче зробити дідусь. 

Точно я ж так цього і не зробив. 

– Прошу вибачення, дідусю, чи можете ви відповісти на одне моє питання.

Здається я справді застав його зненацька, бо подивився він на мене здивовано. 

– Навіщо вам Елексіона Вельдеш насправді? Чому вам так потрібно аби саме вона стала моєю дружиною, – останнє слово далося мені складно, бо навіть вимовлялося чужорідно. 

Він пильно глянув на мене, наче хотів дізнатися скільки мені відомо. 

Дідусь довго думав, а тоді відповів. 

– Я хочу дещо дізнатися, ось і все, а тепер йди. 

Усміхнувся і швидко повернувся додому. Це єдиний шанс втекти і інший може й не випасти. 

Відкрив свій ноутбук і знайшовши зашифрований чат з Айрін написав про те, що вона потрібна мені зараз. 

“І ще збери усі найнеобхідніші речі” 

“Повірити не можу. Ми йдемо чи що? Я думала ти закоханий в Лексі” 

Я довго думав чи говорити їй про справжній план, але таки вирішив пояснити, що саме я хочу провернути. 

Навіть не здивувався, коли вона назвала мене божевільним. 

Але це був мій вихід. У іншому місті нам буде краще, а ще це дозволить жити не під чиїмось контролем, а вільно.