Екстра 1. Теодор

– Та зупинилася ти вже! – невдоволено покликав мене Аш, хапаючи за плече. 

Я дещо роздратовано скинув його руку і почав телефонувати на потрібний номер. Серйозно, це ж була така чудова можливість, а тепер Лексі допомагатиме якомусь незнайомцю. 

Мені не хотілося аби це наразило подругу на небезпеку. Вона надто довірлива і може постраждати, хоча сам винен, чого було казати про те, щоб вона відписала. 

– Лекс все одно написала б. Не картай себе, – сказав Аш з підтримкою. 

– Знаю, – кивнув. 

Та все ж…мене дратувала сама думка про це, власне не важливо. 

– Що збираєшся робити далі? – запитав він серйозно. 

Телефон не відповідав і це починало насторожувати. щось було не так…від самого початку. 

А я вперше не знав, що робити і як виконати дану колись обіцянку самому собі. Вберегти Лексі. Від неї, від всіх і від себе самого. 

Вона нічого не знала, а ніхто з нас не наважувався розповідати, що нам було все відоме ще до того, як сама все пояснила. Розподілення на групи не було випадковістю як і наша дружба…

– Так, пане Тео, – нарешті почув знайомий голос свого помічника. 

– Вікторе хотів запитати чи можеш ти перевірити акаунт Ашера Ірмана на наявність злому і ще дещо…як хтось зміг знайти документ, який ми не змогли.

 І переказав зміст, який встигнув запам'ятати. 

Елевонда. Він що якийсь кримінальний авторитет? З'явився нізвідки так ще незрозуміло, що за один. 

Запанувала довга мовчанка. Помічник чи то відчуваючи вину, чи то шукаючи щось нічого не відповідав. 

– Може мені приїхати додому і самому все перевірити? – з деяким натиском запитав він. 

Ашер 

– Спокійніше, Тео, – прошепотів Аш, – ти вже надто входиш в роль, – пробурмотів тихіше, не знаючи як відреагує друг. 

Той лиш натягнуто усміхнувся і відійшовши в бік, здається почав дослухатися до співрозмовника. Почути про що було неможливо і залишалося лише чекати на те, що той сам розповість. 

Аш дістав з кишені так звані екологічно чисті сигарети і запалив. 

Запах диму, щось схоже на яблука заспокоював, а от блакитне небо чомусь завжди дратувало. 

Пройшло здається хвилин десять, коли Тео підійшов до нього. 

– Можна, – попросив він якось невпевнено. 

Аш здивовано глянув на нього, але лиш передав сигарету і запальничку. 

– Тримай, – просто сказав, хоч це й було надто несподівано почути від такого правильного як Тео. 

Друг мовчав, а його рухи були якісь надто нервові. 

– Та кажи вже, – не витримав він. 

Теодор

Те що я почув не вкладалося у голові і здавалося чимось неможливим, тому й не знав як пояснити Ашу, а Лексі й поготів. 

Мені хотілося її попередити, але як. 

– Той, хто написав нашій Лексі з іншої реальності, –  нарешті зміг сказати і навіть не здивувався на те як відреагував Аш. 

– Тобі сонце голову напекло чи повітря свіже так на мозок впливає? – вигукнув він, хоч і старався, щоб це було тихо. 

Я закотив очі і подивився на нього невдоволено, мовляв веди себе краще. 

– І ні не збожеволів, – відповів на його німе запитання дещо роздратовано, – це правда сигнал був не звідси. 

Він стиснув і розтиснув долоні, а тоді спробував відповісти, хоча його погляд був досі розлюченим. 

– І звідки йшов сигнал? 

– Це були ті самі координати у яких знайшли її батьків, – я не робив театральних пауз, ця інформація і так була занадто шокуюча, що краше було сказати її все й одразу. 

– Приколюєшся? – перепитав Аш, наче побачив замість мене якогось інопланетянина. 

– Правду кажу, – запевнив його я. 

Він сперся на холодну стіну і мабуть, гарячково роздумував, що нам узагалі робити далі. 

І коли ми переглянулися між собою, кожний з нас уже був певен у наступних діях. 

Повернувшись ми вели себе так, наче й нічого не сталося. 

– Я перевірив і все гаразд, – відповів на запитання Лексі, сідаючи поряд, – тобі не потрібно…координати співпали, – таки не втримався і додав це. 

Чи зрозуміла вона, що саме я хотів їй сказати? 

Сподіваюся, що не буде лізти в неприємності так як вона завжди це робить.