Розділ 5

Пройшло 2 місяці.

Вадим повертається з роботи пізно — щасливий і усміхнений. В нього почервоніли щоки від морозу. Чоловік швидко знімає куртку, роззувається й біжить мити руки у ванну кімнату. Я мовчки сиджу біля входу й чекаю пояснень. Він запізнився на дві години й останнім часом таке трапляється все частіше.

— Ну чого ти так осудливо дивишся? — Він сміється й бере мене на руки. — Зараз будемо тебе годувати. 

Я нявчу.

— Ти скучила, то так і скажи, — гладить мене по носі. — Я просто випив кави у кав'ярні з Катею. Пам'ятаєш ту гарну білявку?

— Гарну? Та ти здурів? Більшого страхопудала я не зустрічала. Міг би знайти собі когось краще.

— Ну не сердься, — тим часом продовжує Вадим. — Ми трішки порозмовляли з Катею і я забув про час.

Він насипає паштет й опускає мене на підлогу поруч з тарілкою. Спочатку хочу зашипіти або краще відразу вкусити його. Та раптом цей смачний запах полонить мені мозок і я про все забуваю й починаю їсти. Не можу злитися на нього, коли так пахне паштет. Не можу думати ні про що інше. Приходжу до тями, коли тарілка порожня, а Вадима в кухні немає. 

Йду перевірити куди він подівся й бачу, що чоловік розмовляє з тією Катею по відеозв'язку.

— Пройшло лише пів години, а я вже скучив за тобою, — каже він.

Вона йому огидно усміхається.

— Мені також важко з тобою розлучатися.

— То може і не будемо? — Раптом пропонує Вадим. — Якщо ми не можемо одне без одного і пів години, то може нам треба жити разом?

Вона ошелешено дивиться на нього. Я також завмерла. Відмов йому. Будь ласка. Ти його не любиш так, як я.

— Добре, — видихає білявка. — Я згодна жити з тобою. 

Вони прощаються й щасливий Вадим йде вечеряти. А я залізаю під диван, щоб він не бачив мої сльози. Як він міг? Просто взяти й покохати іншу. А що ти хотіла Ніка чи може вже Марта? Щоб він все життя любив лише тебе? Мабуть, це егоїстично з мого боку. Та я справді думала, що він завжди кохатиме лише мене.

Вирішила не вилізати з-під дивану. Сьогодні в мене жалоба. Я буду плакати та горювати за моїм втраченим коханням.

Через кілька днів Вадим повернувся з роботи не сам. Двері відчинилися і на порозі разом з моїм чоловіком стояла розмальована, неначе клоун, з довгим вирівняним волоссям Катя. Вони трималися за руки й разом зайшли всередину. Потім Вадим заніс дорожню сумку з речами білявки.

— Проходь, роззувайся. — Він пропустив її всередину й зачинив двері. Допоміг зняти пальто. 

— Там можеш переодягнутися.

Вона кивнула й поцілувала його в губи. Він їй відповів. Я відвертаюся. Не хочу цього бачити. Він знімає з неї кофту, розстібає ліфчик й тягне до спальні. Вимикає світло в коридорі. Я залишаюся сама у темряві.

Йду на кухню, застрибую на підвіконня й дивлюся на місяць. Здається він мій єдиний друг у цілому світі. Згортаюся калачиком і засинаю.

Вранці мене розбудили неспішні кроки Каті, яка зайшла на кухню.

Заспана, з білявими ковтунами на голові й опухлим обличчям. Ну що він в ній знайшов?

— Ой ти ж лапочка. Ти, мабуть, голодна?

Вона дістала паштет з холодильника й насипала в мою миску. Та я удаю, що не бачу. Це мій дім, а не твій. Я буду їсти, коли сама вважатиму за потрібне. Катя тим часом наливає воду в іншу тарілку. Ну треба ж яка уважна. Хоча якщо бути чесною, Вадим часто забуває зробити це для мене. 

Вона йде до ванної кімнати, а я зістрибую на підлогу, підходжу до тарілки й починаю їсти. Мушу визнати, що останнім часом я іноді забуваю, що була людиною. Наприклад, коли дуже голодна. Зараз я вже не просто Ніка. Здається в мені стає все більше Марти. 

Через якийсь час прокидається Вадим. Він смажить омлет та тушкує овочі, як робив це колись для мене, й вони починають снідати. На мене не звертають уваги. Потім сідають в кімнаті перед лептопом й дивляться фільм. Разом сміються. Я застрибую на спинку дивана позаду них й також дивлюся. Засинаю.

Прокидаюся від того, що відчиняються двері до квартири. Якомога швидше я біжу назустріч Вадиму. Він заходить разом з Катею. Поки я спала, вони вочевидь гуляли на вулиці. В руках тримають піцу й упаковку з пивом. Так ми колись робили. Збираюся розсердитися й запустити свої кігті Каті в ногу. Та раптом бачу щасливі очі Вадима й вирішую нічого не робити. Здається йому добре з нею. 

— Марто ми й тобі гостинця принесли, — каже Катя й простягає мені кісточку.

— Ух стерво, — шиплю я. — Удає з себе таку хорошу перед Вадимом.

Та тут інша думка приходить мені в голову. Вона ж не знає, що я людина. Що як білявка дійсно хороша й просто намагається налагодити зі мною контакт?

І ще запах кісточки не дає мені її ненавидіти. Підходжу ближче й неохоче беру гостинець.

— Ти бачив?! — Вигукує Катя. — Ми з нею подружимося.

Я пирхаю й, тримаючи гостинець зубами, йду на кухню та застрибую на вікно. Вони ж тим часом миють руки й прямують до спальні. Я туди не йду. Звідти доносяться інтимні звуки, крики та сміх. 

Як же її вижити з цієї квартири, щоб ми знову були з чоловіком тільки вдвох? Мені приходять на думку кілька ідей. Коли вони закінчують займатися сексом й виходять зі спальні, я падаю в коридорі й починаю задихатися. З рота в мене стирчить кінчик кісточки, яку Катя мені дала. 

— Вона захлинулася! — Кричить Вадим. Стає на коліна, розкриває мені рота й виймає кістку. — Не давай їй більше такого! — Гаркає на Катю.

— Я ж не хотіла, — розгублено каже білявка. — Не думала, що вона захлинеться.

Чоловік лиш зиркає на неї. Гладить мене по голові. 

— Все буде добре, маленька.

Бере мене на руки і йде до кімнати. Катя ж ображено мовчить, залишаючись стояти в коридорі.

Я обережно виглядаю з-за голови Вадима й стикаюся з її поглядом. Здається вона зрозуміла, що я її підставила. Та мені все одно. Скоро ти підеш звідси, а ми залишимося тут удвох. Я дивлюся на неї з тріумфом, а йому вилизую щоку. Подивимося кого він більше любить.