36.

Женя

Життя увійшло в свою колію. Дні в університеті та в лабораторії, ночі в місті кохання. Сергій так і не пішов на уступки, тому ми зайняли вже відомі місця. Він за барною стійкою, я ж на дивані.

Але вже не було тієї ворожнечі, яка панувала кілька тижнів тому. В повітрі панувала гармонія, спокій та кохання.

Це стало нашим новим викликом - без обіймів, поцілунків та доторків, але з нескінченними розмовами про все, гарячими поглядами та повітряними цілунками.

Якби я не була вже закохана, то Сергій покорив би моє серце знову. Своїм світоглядом, глибокими думками і принципами. Якщо раніше я могла сумніватися, то зараз впевнена – перед мною не хлопчик, а справжній дорослий чоловік. Готовий брати на себе відповідальність, вирішувати проблеми та стати головою сім’ї. І в той же час ніжний, добрий та чуйний хлопець, для якого дівчина не пустий звук.

Коли я поділилась своїми роздумами, суджений довго сміявся. Але потім задумався зі здивуванням погодився.

- За короткий проміжок часу ти мене змінила.

- Ні, ти сам змінився. Я лише трохи вибила тебе із зони комфорту. Без бажання людини її змінити не можна.

Але зміни постукали не лише до Сергія, а й прийшли в моє життя. Я дозволила собі бути слабкою, не вирішувати все на світі та не контролювати кожен крок. Дозволила собі покластись на хлопця, довіритись йому.

Ніколи не думала, що може бути так приємно бути лише дівчиною. Не чоловіком з довгим волоссям і в спідниці, а справжньою леді. Гаразд, про леді перебільшую. Але все ж жіночності в мене додалось.

Що вже говорити, якщо на хрестини Аліси я винесла Жоржу мозок, щоб знайти ідеальну сукню, підібрати взуття та аксесуари. Рідні спочатку не повірили, що та леді, яка спускається по сходах їхня Женька.

Новоспечений кум не міг відірвати очі, хоча ні декольте, ні відвертих вирізів в сукні не було. Ех, знав би він, що в мене було лише дві цілі. І він не входив в жодну з них.

По-перше, внутрішня потреба довести собі, що я можу бути красивою дівчиною. А по-друге, я знала, що фото рано чи пізно буде дивитися Сергій. Найбільше сподобатися хотілось йому.

І варто похвалитися - мені це вдалось. Розширені зіниці, відкритий рот та підняті брови яскраво говорити про здивування. Не міг ж він від жаху так реагувати. А потім на мене посипалась гора компліментів.

Самооцінка піднялась на новий рівень, а я дала собі обіцянку хоча б іноді вдягатися так, щоб в Сергій затамовував подих, їм поглядом та хотів розпакувати.

Все-таки захват коханого цінніше всіх компліментів. І він не соромився балувати мене словами, поглядами та увагою. Але найцінніше це завжди вчинки.

Одного разу я пожалілась на зламану парасольку і наступного дня кур’єр приніс мені нову. Другого ляпнула, що посварилась з мамою, бо не можу собі ніяк купити нове зимове взуття. І ввечері Жорж потягнув мене по магазинах.

Він вирішував мої проблеми, ніби так і треба. Це його обов’язок і якщо він не може це зробити самостійно, то з легкістю щось придумає.

Сергій покорив навіть скептично налаштовану Владу, коли замовив нам їжу. Після того, як я заявила, що після його одужання підемо їсти суші він влаштував нам онлайн побачення. Навіщо чекати, якщо можна зробити вже. Правда третім лишнім була деякий час сусідка, поки не поїла і погладжуючи живіт, відпливла до подруг.

Для мене ці два тижні з хвостиком стали новою реальністю. Де є ти, кохана людина, але між вами невидима стіна. З одного боку суцільний жах, а з іншого фантастична можливість познайомитися. Зізнаюсь чесно, після того, як Сергій поставив Алекса перед фактом, що я його дівчина, наші стосунки перейшли на новий рівень. І для розмов залишилось не так багато часу. Набагато більше ми цілувались, обіймались і просто мовчали.

А завдяки цьому непростому періоду я набагато краще взнала Сергія і почала ще більше цінувати чудо, яке нас звело.

А ще наближалося п’яте березня, мій день народження і я дуже вірила, що до того часу хлопець видужає і ми побачимось. Більшого подарунку мені й не хотілось чекати.

Але реальність внесла свої корективи. Ще тиждень карантину. Такий безжальний діагноз поставив лікар.

Тож північ я зустрічала дуже радісно і в обіймах Сергія. Але ні. Це був сарказм. З відстані кілька метрів суджений побажав мені всього, що придумав і відправив багато повітряних поцілунків. Ех, а би ж то можна було всі повітряні обміняти на один справжній.

Але довго поспілкуватися в цю ніч в нас не вийшло. Спочатку мене збудив дзвінок Лії. Вона якраз годувала доньку, тому вирішила поєднати корисне з приємним. До вітань приєднався і щасливий татусь і вони радісно бажали мені кохання, сім’ї та дітей, щоб Аліса найближчим часом отримала братика або сестричку. Я поплювала через обидва плеча про всяк випадок.

Далі мої руки потягнулись в соціальну мережу, де Лія вже виклала стандартне привітання з найбільш ганебними відео цього року з моєю участю. Така в нас хороша традиція є, монтувати кумедні відео на день народження. Кожен раз дивлюсь і думаю: «Мамо, роди мене назад»

Наступною подзвонила ще одна щаслива новоспечена матуся. Аня вітала довго та яскраво, з барвистими поворотами, оригінальними словами та гостросюжетними цитатами. Поки Андрій не відібрав в неї телефон і не відправив спати, паралельно вітаючи мене.