31.

Женя

В кіно у вівторок ми так і не пішли. Зателефонував Сергій і зізнався, що йому погано і схоже, що він захворів. Легкий кашель про це яскраво говорить. Але ніяких інших симптомів не було. Тому з чистою совістю я побажала йому здоров’я і відправилась в університет.

Сьогодні в нас частина важливих випробувань. Яка успішно відмінилась, тому що захворів головний інженер. Епідемія розпочалась якась чи що? 

Тож я тинялась коридорами, шукаючи відповідь на вічне питання. Йти чи не йти на філософію?

 А ще хвилюючись за Сергія. Мама каже, що хворі чоловіки як маленькі діти. Лише трохи піднялась температура, а вони вже пишуть заповіт.

Щоб не мучити себе дурними ідеями вирішила таки зателефонувати. Сподіваюсь він не спить.

- Привіт, - лише через хвилину виклику хлопець відповів змученим голосом. Щось мені це не подобається.

- Як ти?

- Не дуже. Голова тріщить, трохи кашляю і слабкість. Напився чаю з малиною, йду в ліжко.

- А температура яка? – Тривожно хмурюсь. А хвилювання розповзаються гидкими зміями по організму.

- Не знаю, я не міряв. Давно вже не хворів, тому термометра в мене в квартирі немає. Думав сходити в аптеку, але на стадії взування зрозумів, що до аптеки я ще дійду, а от повернусь вже навряд.

- Диктуй адресу, я приїду. – Ось і з’явилась відповідь чи піду я на пару.

- Та ну, мені не зручно. Не хочу, щоб ти мене таким бачила. Раптом в тобі прокинеться материнський інстинкт і не захочеш потім зі мною спілкуватися. Тим більше я написав хлопцям, хтось ввечері заїде і привезе термометр і таблетки. Напевно. – Своїми жартами і словами він намагався запудрити мені голову і перемкнути увагу з свого поганого самопочуття. Ніби я не чула, що суджений ледве говорить.

- Диктуй адресу і не біси мене. Якщо про тебе немає кому потурбуватися я із задоволенням візьму цю ношу на себе.

- Гаразд, записуй…

І чому моя остання фраза прозвучала, ніби я кота на утримання беру? Але це вже не важливо. Проблема тепер в тому, що мені треба вигадати, як вилікувати хворого хлопця. А єдине, що я знаю – це необхідність пити багато рідини. Доведеться просити консультацію.

- Святі їжачки сістер. Як життя молоде? – Веселий голосок Ані, моєї двоюрідної сестри, пролунав, як грім серед ясного неба. Задумалась називається.

- Привіт, та помаленьку, я до тебе сьогодні по справі. – Скучила за цією хуліганкою, але справа невідкладна.

- Ну звісно, навіщо ще дзвонити вагітній сестрі, яка на останньому місяці, як не по справі або питати чи ще не народжує. Кайся дитя моє, що вже натворила?

- Так дістали вже? – Моя сестричка ще той енерджайзер, постійно дивуюсь як Андрій її терпить. Але великий живіт з двійнятами максимально обмежив її діяльність. Все, що в неї залишилось, це сидіти вдома, їсти, дивитися телевізор, дратувати чоловіка і говорити по телефону. Не дивно, що перед пологами Лії вони не злазили з телефону. Знайшлись рідні душі. Але тепер всі рідні, близькі і знайомі дзвонили лише з однією ціллю – запитати чи ще не народила.

- Тобі навіть не передати словами. Коли дзвонять батьки мої або Андре я телефон не беру, кидаю коханому. Він ще якось їх терпить, я просто кричу, що ще ні. Бісять. Але давай вже по справі. Що тобі треба?

- Мені треба твоя допомога як лікаря. – Не задумуючись випалюю. А потім закриваю вуха, бо в телефоні лунає голосний крик.

- Ти вагітна?! – Оригінальності Аніних ідей можна позаздрити.

- Ти що? Тьфу-тьфу. Мені простуду знайомому вилікувати треба. Ми ще від вагітності Лії не відійшли. Думай ж, що говориш. – Від перспектив мені аж недобре стало і піт виступив. Не те, що б я була проти дітей, але ж не в двадцять років.

- Ем, сонце, а тебе не турбує, що я акушер-гінеколог? Яка простуда? – Чому мені здається, що якби був відео зв'язок на мене зараз би дивились, як на дурочку?

- Ну ти ж не зразу професію таку вибрала. Вас хіба не мали вчити всьому? Тим більше ти так любиш медицину. – Додаю ноток прохання і каяття.

- Іноді я відчуваю, що я для весь медичний довідник на ніжках. Кого хоч лікуємо? І які симптоми?

Конструктивна розмова в нас трохи затягнулась. З професійною нудністю Аня витягла з мене всю відому інформацію.  А потім розповіла конкретний список дій на всі випадки життя. І пообіцяла написати всю цю інформацію в письмовому вигляді. Щоб я, пустоголове чудо, яке не запам’ятовує нічого крім фізики, не переплутало таблетки і їхні дози. Схоже вона справді заскучала в декреті.

- Я думаю ти з усім впораєшся. Якщо що дзвони. – На цьому розмова по справі закінчилась і знову почалось розпитування. – А тепер зізнавайся, що за хлопець, до якого ти летиш на крилах любові?

- Він лише друг. – Швидко, але не дуже впевнено відповіла я.

- Ага, - сміх Анюти задзвенів дзвіночками, - я теж колись так казала. А тепер діти мого «друга» копають мою печінку і сечовий міхур. До речі про нього. Зачекаєш кілька хвилин? Маю відвідати одну важливу кімнату.

- Звичайно. – Нервовий сміх пробивається в мене випадково. Чим далі в ліс, тим більше я боюсь всього пов’язаного з вагітністю.