29.

Більше нічого не обіцяю по книзі, бо це навіть не смішно(

- Який Сергій? – Зацікавилась Настя.

Відірву колись брату його довгий язик.

- Знайомий, - швидко ляпаю перше, що приходить в голову. – Випадково побачила його в коридорі.

Алекс нагороджує мене скептичним поглядом. Я відповідаю милою посмішкою. Нехай тільки спробує щось ляпнути, закопаю. Схрещую пальці за спиною, щоб більше питань не було. Але знаючи мою сім’ю… Шанси не високі.

- Що ми все про Женю, - перериває невелику паузу мама та повертається до Лії, - коли вас виписують?

Поведінка, як для мами, надзвичайно дивна. В її звички входить дізнатися все, а не переводити тему. Щось мені підказує, що за цей акт альтруїзму доведеться довго розраховуватися. Але ця жінка знову мене здивувала.

Вже на виході з пологового, коли ми прощались до вихідних, мама відвела мене в сторону та лише запитала чи в мене все добре. І все! Що в лісі здохло?!

Уявіть собі, що ви даєте інтерв’ю дуже допитливому журналісту, а потім випадково говорите, що у вашому житті будуть величезні зміни. На що журналіст киває головою і закінчує розмову. Абсурдно, правда? А ось це щойно сталось в моєму житті.

Замислена поведінкою мами, я йшла додому та навіть не помічала, що біля мене їде машина, а водій сигналить та намагається привернути мою увагу. Спасибі якомусь підлітку, який відволік мене від думок та показав на машину.

З машини привітно махав Роман, мій колишній хлопець. Позаду сигналили незадоволені водії, яким він ускладнив проїзд, а на зупинці зацікавлені люди чекали від мене скандалу. Напевно вирішили, що ми пара і хлопець чимось провинився.

Не знаю, чи правильно я вчинила, але логіка мені підказала сісти в машину, а вже потім сказати, що більше не потрібно проводити таких акцій.

- Привіт, про що задумалась? Кілька хвилин не міг до тебе докричатися. – Підозріло радісно заявив Рома, вирулюючи на дорогу.

- Про все і ні про що одночасно. Ти купив машину?

- Так, Ford Focus, давно на нього заглядався, скажи класно? – Хлопець ніжно погладив руль, як мати рідну дитину.

- Не розбираюсь в машинах, вибач. – Можливо й гостро, але не збиралась я розводити з ним балачки. Взагалі не зрозуміло, що він від мене хоче. – Ти в гуртожиток?

- Так, тобі туди ж, я правильно зрозумів? – Ствердно киваю головою, а через секундну паузу Рома знову починає говорити. – Можливо заїдемо в кафе? Посидимо, як в старі добрі часи.

Цензурних слів відповіді в мене не було. Захотілось занести грамотку в церкву, за його здоров’я. Видно, що психіка трохи порушилась. Це ж треба придумати, після всього, що було запропонувати посидіти разом. Якщо він зараз скаже, що давай забудемо про все погане, то я…

- Давай забудемо про минуле? – Навіть не встигаю додумати, що зроблю, а хлопець вже каже ці дивні слова. – Я багато переосмислив, вибач мене за мої дурні вчинки, юнацький максималізм. Більше ніколи такого не повториться, я обіцяю. Вибачиш мене?

- Звичайно, я давно вибачила. – Продовжу відмовчуватися та кидати короткі відповіді. Справді, образ в мене немає, а от огида і неприязнь залишилась. – Якщо ти не проти, одяг занесу у вівторок ввечері.

- Так, без проблем. Отже, якщо ти вибачила йдемо на каву, відсвяткуємо це? – Дорога забрала майже всю увагу колишнього, тому він не бачив як я скривилась.

І як мені вчинити? Вигадати дурну відмовку чому я сьогодні не можу?

- Вибач, але я не вважаю за потрібне нам далі спілкуватися. В тебе нове життя, в мене теж нове життя. Як ти й казав, не будемо згадувати минуле. – Фух, навіть не вірю, що я це сказала. Неприємну правду в обличчя.

Варто віддати честь Ромі, він ні на секунду не відволікся від дороги. Лише кинув поглядом та задав наступне запитання.

- В тебе хтось є?

Дурнувата посмішка розлилась сама. Як йому пояснити і чи взагалі варто, що в моєму житті трапилась магія. Найсправжнісінька, яка подарувала моє голубооке чудо. Хоч я й не знаю, що станеться далі, але вже вдячна долі за такий подарунок.

- Ясно. – Хлопець зробив свої висновки, а я не стала його ні в чому переконувати. Ми вже давно чужі люди.

- Можеш зупинитися? Хочу ще трохи прогулятися на свіжому повітрі. – Мені перестало вистачати кисню в цій машині, гнітюча атмосфера затопила все вільне місце.

- Я сподіваюсь в тебе все буде добре, - на останок сказав Рома, він пильно дивився в очі, шукаючи відповіді на лише йому відомі запитання. І схоже не знаходив.

- Обов’язково буде. – Захлопую двері машини та спостерігаю, як зникає чорний Ford Focus з коробкою передач автомат, на бензині та з типом кузова універсал. Гарна машинка, мама хоче собі схожу, але гібрид, щоб можна було і на електроенергії їздити.

По душі розливається полегшення, ніби нарешті принесла додому тяжкий пакет з покупками. Тепер я остаточно закрила цю сторінку свого життя. І з новими силами в краще майбутнє. Тим більше майбутнє прислало повідомлення із запитанням, на яку годину брати квитки в кіно.