26.

- Привіт, - тихим шепотом я проникла в палату. На ліжку лежала замучена подруга, але її сяюча посмішка засліплювала сонце. В руках Лії лежав рожевий пакуночок щастя, моя племінниця. На малу вже одягнули бодік і кумедну шапочку та закутали в тоненьке рожеве покривало.

- Алісо, - новоспечена матуся взяла доньку за крихітну ручку та помахала мені, - знайомся, це твоя тітка Женя, а скоро вона стане ще й твоєю хрещеною мамою.

Манюня лише поцьомкала губами та закрила оченята. Але коли я поклала свій палець в її ручку міцно стисла. З характером дівчина виросте. Вже відчуваю, як вона дасть всім жару.

- Привіт, Алісо, я так рада тебе бачити нарешті, - сідаю поруч біля подруги, не зводячи погляду з племінниці, - ти мабуть не пам’ятаєш, але я була вчора разом з тобою, поки не приїхав татусь, а потім разом з дядьком Сергієм хвилювалась за вас з мамою  в коридорі.  

- Ого, які цікаві подробиці, - ошаліла від інформації Лія. Але розпитати все не вдалось, подрузі принесли сніданок. А потім вона зробила щось таке дуже оригінальне.

Навіть не питаючи нічого, матуся передала мені в руки своє маленьке чудо. А в мене від такого затряслись всі кінцівки одночасно. Наймолодші діти, який я тримала на руках були трирічні. І тут Аліса, якій немає ще й доби.

Спочатку я подумала, що мені дали на кілька секунд, щоб зручніше сісти, але дівчина спокійно прийнялась за сніданок.

- Що? – Нарешті зреагували на моє німе запитання. – Ти тітка? Тітка! Хрещена? Скоро будеш. От і поняньчи трохи, варто починати звикати. – Після цих слів подруга демонстративно зняла кришку з тарілки, скривилась при вигляді каші та знову перевела погляд на мене.

- Та не бійся ти, одразу видно, що ви з Алексом родичі, хоча в нього руки ще більше тряслись і посмішка більш дурною виглядала. Походи по палаті, обережно покачай на руках, тримаєш ти правильно, молодець.

Ага, не бійся, я дихнути на маленьку боюсь, а вона каже нічого страшного нема. Довелось потихеньку вставати та пройтись на напівзігнутих ногах, ще добре, що вийшло піднятися з ліжка. А малому пуп’янку хоч би що. Лежить та солодко позіхає, лише ніжкою смикає. Ніби каже – катай тітко, чого стоїш без діла.

Так ми й гуляли. Хтось солодко посапуючи, а хтось боячись скосити очі в сторону. Лише через четверть години я насмілилась підперти стіну та перевести погляд на подругу. Вона вже закінчила свій прийом їжі та спостерігала за мною допитливим поглядом.

- Знаєш, а тобі пасує дитина на руках, - прирекла мене Лія. В мене аж око засіпалось, бо іншими способи висловити здивування я не посміла. – А тепер розказуй, що там Сергій. Він разом з тобою приїхав вчора? І ви всю ніч чекали в коридорі? Як це милоооо… Ти хвилювалась за свою подругу та племінницю, а Сергій хвилювався за свою кохану дівчину. А може навіть ходив коридорами, у являючи як ти тут народжуєш йому дитину...

- Ти такого мені не кажи, поки в мене на руках Аліса, я ж тебе навіть стукнути для профілактики не можу. – Обурення рвалось з мене жестами, але я лише собі дозволила змінити інтонацію голосу.

- Мене бити не можна, - подруга вирішила, що буде доцільно показати мені язика, - я годуюча мама.

Племінниці теж не сподобалась ідея ділити увагу старших з кимось ще і вона прокоментувала хниканням.

І лише повернувши чадо матусі я змогла видихнути, оглянутись та вмістити своє тіло в кріслі біля ліжка. Світла простора палата радувала око. Пофарбовані в кремовий колір стіни, двері у ванну, пеленальний столик та ліжечко для дитини, тумбочка біля ліжка та шафа, стіл та два стільці для відвідувачів гармонійно поєднувались в затишну кімнату.

Як виявилось малий пуп’янок захотів їсти і вже жадібно присмоктався до Лії. Мої очі так і прикипіли до ніжної картини. Зв'язок матері та дитини заворожував своєю первозданною красою. Ніби своїми доторками вони говорили.

«Моя доня, я обіцяю тебе любити більше всіх на світі, завжди оберігати та підтримувати. Ти найкраще, що є для мене на цьому світі. Я носила тебе в животику дев’ять місяців, буду носити на руках, поки зможу підняти та завжди буду носити тебе в своєму серці».

«Матусю, ти найрідніша для мене людина на цілому світі. Ти для мене цілий всесвіт і більше мені нічого не треба. Лише твоя любов, тепло та ніжність. І молоко. Ну і трошки татусь».

І лише через кілька хвилин я відлипла очима від дівчат та тихенько вийшла за двері, щоб не заважати, моїх дій, здається, й не помітили.

Закриваю двері в палату та відчиняю для думок. А може не так воно й страшно, як мені вчора здалось? Зараз і не скажеш, що Лія страждала майже добу. З появою Аліси вона забула про все.

Повільними кроками йду на вихід, а перед очима все стоїть Лія з донькою та маленька ручка, що стисла мій палець. Рожевощоке, трохи зморщене, але таке велике щастя в маленькому тілі. Солоні каплі покотились по моїх щоках. Не вмію плакати через горе, лише сльози радості. 

 З сьогоднішнього дня моя подруга – мама, а старший братик в статусі щасливого татуся. І коли я приїду додому, моя матуся буде няньчити свою маленьку внучку, Рома з Настею катати в колясці племінничку, а бабуся з дідусем радіти маленькій правнучці.

Лише три кілограми триста грам розділили стільки життів на до та після. Хоча впевнена на всі сто відсотків, мале чудо закотить не одну істерику посеред ночі новоспеченим батькам. Але від цього не стане менш любою донечкою Алісою.