23.

- Алло, - дзвонить Лія, тому я не можу проігнорувати дзвінок.

- Женя, - в телефоні лунає зляканий голос подруги, - я народжу скоро. – Вже хочу заспокоїти майбутню матусю, але вона продовжує швидко говорити, вводячи мене в ступор.

- Я була сьогодні на консультації лікаря і він виявив ускладнення з малюком, не буду вдаватися у всі деталі, але нам порекомендували їхати в твоє місто в обласний перинатальний центр. Як ти знаєш, - подруга затихла тяжко дихаючи.

Що там відбувається?!

- Як ти знаєш, дата пологів в мене стояла на кінець наступного тижня, - після паузи в кілька секунд я почула продовження, - але ми вирішили не тягнути кота за хвоста та сьогодні ж поїхали. Кілька годин тому мене прийняли та, про всяк випадок, поклали у відділення патології вагітності. Алекс поїхав додому забрати ще деякі речі, обіцяв завтра зранку повернутися.

Я вже хотіла порадіти, що Лія зовсім поруч, пообіцяти приїхати завтра зранку та образитись, що мені не сказали, але знову не встигла.

- Але я перехвилювалась… І… Загалом я народжую вже! Води відійшли кілька годин тому, Алекс лише виїхав і пробив колесо, запасного, як на зло, немає. І я не знаю коли він буде! – В голосі дівчини звучала відверта паніка. – Мені страшно і лікарі нічого не кажуть, що там з нашою дівчинкою.

- Я знаю, що в тебе сьогодні бал… - схлип проїхався, як серп по душі, і заколов у серці.

- Я буду за пів години! – Подруга ще кілька разів схлипнула і знову замовкла переживаючи нову схватку, як я вже зараз здогадалась. Тож не чекаючи відповіді, вибиваю телефон. Не час для шмарклів, треба діяти рішуче, плакати я буду вже обіймаючи свою племінницю.

- Водій, зміна адреси, завезіть мене, будь ласка, на вулицю Серпанка 12. Чим швидше, тим краще, готова доплатити за швидкість.

Чоловік старшого віку несхвально подивився на мене в дзеркало, потім на вогні університету, що майоріли перед носом, але перелаштувався в інший ряд та повернув в потрібну сторону на перехресті. Тепер найскладніше.

- Сергію, - намагаюсь знайти підказку словам в його очах та беру за руку. Кажуть, що тілесний контакт заспокоює. – Моя краща подруга та жінка брата зараз народжує, Алекс пробив колесо і не зрозуміло, коли приїде. Я мушу бути там.

Відчай плескається в моїй душі, я сама ж його втягнула в ці пригоди, а тепер намагаюсь втекти. Чи прислухається він до моїх слів та не відправить під три чорти? Шукаю відповідь в його жестах, міміці, очах та не знаходжу. На кілька секунд він замислився.

- Ми зараз в твій гуртожиток? – Хлопець нарешті відмирає та після мого ствердного кивка продовжує: - В тебе буде щось переодягнутися для мене? Не хочу їхати в пологовий одягнений як принц, що втік з балу.

Відповідь обігріває душу краще теплого чаю, тож не допитуючись намагаюсь розрахуватися з водієм, на щастя, приїхали ми справді швидко. Але мене б’ють по руках та виганяють з машини, Сергій ще й домовляється з таксистом, щоб він нас зачекав та завіз потім до Лії. І як я одразу не здогадалась це попросити? Добре, що хоч у вечірній сукні не поїхала на зустріч пригодам, оце б лікарі посміялися.

Вахтерка навіть не встигає промовити й слова, а я вже давно її пролетіла, тягнучи за собою судженого. Нема часу, потім принесу цукерки і вибачусь, а зараз треба придумати чде взяти одяг для Сергія.

Влітаю в кімнату розпатланою фурією, Влада від шоку ледве на вилила воду повз вазон. Навіть не хочу думати це вона від мене такої красивої, хлопця чи ситуації в цілому.

- Лія народжує в перинатальному, мені треба вже туди! – Одразу викрикую та бігаю по кімнаті намагаючись згадати, де моя санітарна книжка. Алекс скинув смс, щоб я її обов’язково не забула, бо до подруги ніхто не пустить. – Потрібно знайти Сергію щось переодягнутися… Ось вона!

Пошуки закінчись швидко та успішно. Тож хапаю перше, що випадає з шафи і вже хочу бігти у ванну переодягатися, але хтось голосно стукає в двері. Здається, охороні дуже швидко донесли про порушників. Але часу нема.

Різко відкриваю двері та натикаюсь на погляд колишнього. Стоїть весь такий в чорній футболці, джинсах та випромінює шок. Угу, я вся така красива.

- Слухай! – Ідея прийшла в голову за секунду, - а позич свою футболку і джинси? Будь ласка, дуже-дуже треба. – Роблю очі як в кота зі Шрека, - обіцяю завтра віддати, разом з пляшкою пива. Чесно-чесно.

Хлопець так і не видавив з себе ні слова, але ствердно кивнув, а більшого мені й не треба. Ловлю за руку Владу та відправляю їх разом по речі. І не треба тут так здивовано кліпати, нема часу на тебе.

Фух, половина проблем вирішена, тепер переодягатис… Прокляття! Я забула, що блискавка від сукні на спині і дістати я до неї не можу. Чекати Владу?

- Що таке? – Сергій з цікавістю оглядав наші хороми, скромно примостившись на моєму ліжку. А зараз його допитливий погляд зупинився на мені. Ой все, я поспішаю, отже можна.

Повертаюсь спиною та прошу розібратися з блискавкою, а за секунду сукня падає до моїх ніг. Майстер. Роблю вигляд, ніби мені все ок та швидко одягаюсь, але червона фарба на обличчі видає мене з головою. Ну і добре. Зараз це не головне.

Складаю обережно сукню та зупиняюсь перед дзеркалом, варто розбирати зачіску та змивати макіяж? Але це займе занадто багато дорогоцінних хвилин, тому й так зійде. Якраз в кімнату залітає подруга та кидає в судженого купою одягу, показуючи в сторону ванни. І вже за кілька хвилин ми мчимо в сторону пологового будинку.