19.

Женя

- Ох ти ж йокарний бабай, - єдині слова, що я змогла сказати, прокинувшись у власному ліжку. Зверху Влада доповнила мої слова нецензурною лексикою, радіючи ранку. Але я думала зовсім про інше. Закутуюсь міцніше в ковдру, залишаючи лише носик на зовні, але хіба ж це допоможе втекти від себе?

Думки наче отруйні змії залазять під шкіру та жалять сумнівами. А раптом я пущу Сергія в своє життя, а через місяць з хвостиком наші дороги назавжди розійдуться. І він розіб’є моє серце, яке ж сам перед цим і склеїв.

- Який ідіот придумав ці перші пари, - одне відкрите око підказало, що по кімнаті ходить непричесане розтріпане створіння та бурмоче під ніс, нічого нового. Лише б мене не зачіпало, адже в моєму розпорядженні ще кілька годин до початку занять моєї групи.

Напевно вперше за все навчання я жаліла, що маю ще стільки вільного часу. Спати категорично не хотілось, руки відмовлялись щось робити, а думки як набридливі мухи налетіли всім скопом.

- І що ж мені робити? – Пролунало від мене риторичне питання після години беззмістовного хитання по кімнаті. Останні кілька хвилин я мозолила поглядом протилежну стіну. Так і в кімнатку з м’якими стінами відправитись можна.

Тож варто позбутися зайвої енергії, саме час для ранкової пробіжки. І не важливо, що останній раз вона була в мене в на фізкультурі два курси тому.  Пробіжу кілька зайвих кілометрів, може в голові просторніше стане.

Угу, три рази по кілька кілометрів. Ха-ха, спортсменка, комсомолка і просто красуня, ага. Очікування: я в спортивному костюмі, який ідеально сидить на фігурі біжу по парку під музику в навушниках, хлопці оглядаються і проводжають поглядом. І реальність: в старих кросах, старих штанах на термобілизну та шапці з вушками я перекочуюсь через кучугури снігу. Через кілометр, згідно з фітнес браслетом, я задумалась, що повзти доволі оптимальний варіант. Напевно не варто було бігти від гуртожитку ніби за мною собаки женуться. Вистачило не на довго, а от самопочуття як і самооцінка постраждали.

Котилась я собі тихенько в сторону гуртожитку і докотилась… Ну як докотилась, наткнулась швидше, на щось таке дуже не приємне. А швидше максимально огидне. Називається воно – колишня краща подруга, та сама, з якою той скалічений на голову зраджував. І добре аби просто повз пройшло, це створіння вирішило зі мною ще поспілкуватися. Аж починаю радіти, що історія про її вагітність виявилась спагеті для моїх вух, таким розмножуватись не варто.

- Привіт Женьок, бачу все сама гуляєш, ніяк хлопця знайти не можеш, то вирішила спортом зайнятися? Ну так, з такою фігурою варто. – Ця гадюка вирішила поділитися своєю думкою, ніби мене вона цікавить. Чесно кажучи, її поведінка нагадує маленьку дитинку, яка сходила на горщик, а потім показує, що ж там цікавого і свято вірить, що хтось з цікавістю буде дивитися і слухати. Так от, какашками не цікавлюсь, тож увімкнувши не дуже культурну дівчинку показую середній пальчик та йду повз. Сподіваюсь моє відношення до неї зрозуміле, хоча до деяких доходить як до жираф – на третій день.

- Нічого, ти не переживай, на весняний бал пускають і без пари, потанцюєш сама, біля стіночки, а якщо повезе – якийсь старий професор тебе може запросить, але це не точно. – Зміюка кричала в спину, але ні один м’яз мого тіла на неї не відгукнувся. Поки я не зайшла в свою кімнату і не почала битися головою об стіну. Та за що ця парочка знову з’явилась в моєму житті? Ще й цей клятий бал… Як я могла про нього забути. Ех, Сергій Петрович ви мій дорогоцінний…

*Розмова кілька днів тому. Лабораторія*

- Який в біса бал? Я фізик-експериментатор, а не лялька барбі! – Фурією я літала між столами, обережно обходячи прилади.

- Женя! – Сергій Петрович, він ж мій викладач, керівник наукової роботи та просто чудова людина, меланхолічно спостерігав за моїми емоціями. До цього моменту. – Не роби з батарейки ядерну бомбу, думаєш я в захваті? Мене дружина вже другий тиждень катує, то їй туфлі, то нове плаття під нові туфлі і сумочка, бо стара не пасує. І якби ж на цьому все закінчилось! Бачте, під її нове плаття мій костюм не підходить, а сорочка зараз не модна і взагалі зміни зачіску! – Не засміятися я не могла.

-  І немає чого собі там сміятися. – Шеф зробив обурену мордочку, що насмішило ще більше. Бачити шотландського висловухого кота? Такого жирненького і наглого, точно в когось зі знайомих є. А тепер уявіть обурення на його мордочці коли його потикали носом в лоток для туалету, дуже схоже. Такий він, мій улюблений наставник, як пухкенький пиріжечок, так і хочеться за щічки потягати. – Дружина сказала, що вона і тобі допоможе до балу підготуватися, якщо потрібно і кавалера знайде.

- А от погрожувати не треба, - швиденько посерйознішала, знаю я активність Антоніни Олександрівни, - якщо вже так критично, щоб саме я там була, підготуюсь самостійно, в крайньому випадку тьотя допоможе. Але чому я, невже я зробила щось таке погане вам?

- Ммм, - Сергій Петрович вдав складний розумовий процес, - тому що ти моя краща студентка? Племінниця ректора? Єдина, хто здобув стипендію президента?

- Ну таке, якщо чесно, - буркаю під ніс, але розумію незворотність подій, може поїхати закордон до тата на кілька тижнів? Але ж знайдусь, перехватять і повернуть назад. Чудо, що ще мама з тіткою не дзвонили з питаннями, а що я одягну. Хто-хто, а дружина ректора точно в курсі всіх подій і без сумніву поділилась з мамою. – Але допустимо, я піду, – шеф радіє, ніби слон після бані, - пара обов’язкова? – Його погляд красномовніший за всі слова – я попала.