18.

Сергій міряв кроками кімнату та не міг знайти місця, щоб всадити своє тіло. А ще його, наче лимона в салат, викручували думки. Великими буквами в очах сказало - що мені робити.

Потрібно виправдовуватися, чому він возився з якимось хлопцем? Чи наїжджати чому Женя за ним слідкувала? Це точно була вона, без сумніву, та й навряд якась інша дівчина так швидко летіла б від такої картини.

Хлопець прокрутив в голові кілька варіантів розвитку подій, але так і не знайшов єдиного правильного рішення. Вже не міг дочекатися поки з’явиться жертва його нервів і вони зможуть вияснити всі незрозумілі моменти.

А вона, зараза, все ніяк не з’являлась, ніби спеціально знущалась. Роздратування все наростало, погрожуючи виплеснутись на дівчину. Такий в нього вже характер, італійський – ненавидів чекати, особливо вияснення стосунків.

І чому він не взяв її номер телефону? Зараз би прокинувся, подзвонив, відправив негайно спати і через деякий час тримав би вже в обіймах. Такі думки для Сергія сюрпризом вже не були. Він хотів обіймати свою суджену, цілувати, а з часом і більше. Аж дивно вірити, що за півтора місяці його життя змінилось на до та після.

Можна було б сказати, що ті очі його причарували як говорять в романі. Хоча звідки Сергій може знати, що в них пишуть, якщо він не читав жодного? Але насправді він не пам’ятав кольору її очей, погано пам’ятав відтінок її волосся, а тим більше губ.

І заманили в свій полон його не очі і навіть не та посмішка, і не зовнішність з красивими ногами, що часто виглядали з під футболки, і не жахливий характер. Взагалі не зрозуміло, що його в тій дівчині причарувало таке, чого не можна було зустріти в інших.

Але ж як дурень чекав ночі, слідкував за кожним кроком, ледве виганяв з думок, коли сідав працювати. І навіть, соромно собі зізнатися, уявляв які могли б бути їхні стосунки в реальному житті.

Оглянувши кожен шматочок кімнати хлопець зупинився біля вікна та зупинив свій погляд на французькій красуні. І чому всі дівчата так мріють цілуватися під Ейфелевою Вежею? Але якщо його персональне лихо захоче, то можливо…

Шмяк.

- Айч, - впало його суджене чудо на диван, - і чому я завжди на нього падаю? Доля, чи як тебе там, можна наступного разу мене ласкаво покласти? А якщо кидати, то хоча б не твердий стик двох частин.

До останнього Євгенія боролась зі сном. Точніше спочатку боролась зі сном, а потім з безсонням. Ідей для адекватного пояснення своєї поведінки не було, але краще поговорити і не мучитись, бо нерви не залізні та й не відновлюються.

Коли вона повернулась в себе та перестала обурюватися, то одразу зустрілась з тим самим поглядом, тих самих очей. Сергій стояв спершись на барну стійку та гіпнотизував її поглядом.

- Ем, привіт, - махаю йому рукою та відчуваю як по обличчю розповзається рум’янець. – Сподіваюсь ти мене бити не будеш.

Хлопець ще кілька секунд дивиться на мене та хмурить брови, а потім його губи розповзаються в лукавій посмішці.

- Відшльопати тебе по попі було б варто, але не сьогодні, - мої брови виповзають на середину голови, а очі витріщаються. Оце я розумію заявки.

- Соромлюсь спитати, - хмикаю під ніс та продовжую, - тобі нічого не злипнеться?

- Не дочекаєшся, але перед розбором польотів дай мені свій номер телефону. Щоб наступного разу я не ходив як бовдур в очікуванні тебе.

- Чому як? – Фиркаю та кидаю хитрий погляд і ловлю його обурення, але щоб не провокувати його ще більше переводжу тему, - як мило, ти мене чекав, прийму за комплімент.

- Де мені записати номер? – Розводжу руками, - чи ти запам’ятаєш?

- Хм, - суджений проводить задумливим поглядом по кімнаті, а потім його обличчя осяює геніальна ідея, - візьми свій ноутбук і напиши мені в соціальній мережі. Я допоможу себе знайти.

- Ем, я не брала, - наші очі одночасно зупиняються на столику біля дивану, де я його завжди ставлю. Місце спокійно пустує, а ноутбук щасливо спить в моїй кімнаті. – Може на твоєму? – Так само синхронно переводимо погляд на барну стійку, де теж нема його ноутбука і знову зустрічаємось поглядами.

- Ой все, - Сергій відповідає істинно жіночими словами, щипає себе за руку за зникає. Проходжусь задумливо по кімнаті, напевно доведеться трохи його почекати. Ех, кинув мене і полинув, проміняв на свій ноутбук, безсовісний, егоїстичний, наглий, трохи божевільний, гарячий і одночасно теплий, добрий, м’якенький…

- Я що обігрівач? – Обурюється голос позаду. Упс, не помічала за собою звички говорити в голос думки. Розвертаюсь, проводжу поглядом зверху донизу і назад, тим самим поглядом, що в книгах називають роздягаючим та нагло заявляю в обличчя, - неа, він краще, хоча б з хлопцями не цілується.

Бовкнула, покліпала очима, зрозуміла, що ж я ляпнула… І з криками почала втікати від агресивно налаштованого судженого. Не знаю, з якою ціллю він мене ловив, але на мій великий жаль, впорався з цим надто швидко. Я встигла лише заповзти під стіл, а він вже вхопив мене за п’ятки та потягнув назад. Шансів врятуватися не було, бо примостивши свою п’яту точку на моїх руках він взявся мене лоскотати!

-Ааааа, - виривалась, - пусти скотина, - сміялась, - ахах, лоскоотноооо! – Обзивала всіма словами, які приходили, - жертва природи, ну пустииии, падлюка ти такаааа, - навіть пробувала погрожувати, - я тебе зв’яжу і буду лоскотати поки ти не ролики не відкинеш, гадина безсердечна.