15.

Падаю, як сніжинка, на вже свій диван, так швидко до нього вже звикла. Але ще більше до Сергія. Він вже гіпнотизує поглядом свій ноутбук, нічого не змінюється з дня в день.

Але сьогодні в мене немає ні сил, ні бажання навіть слідкувати за ним поглядом. Махаю йому лапкою, вичавлюю з себе посмішку та закутуюсь в м’якенький, наче перина, плед. В голові крутяться думки про тата, нашу сім’ю та розлуку. Найгірше, що існує в моєму житті – ненавиджу прощатися і дивитися як за поворотом зникає хтось рідний.

А зовсім скоро попрощаємось і з Сергієм. Якщо не помиляюсь завтра буде рівно половина від нашого терміну. П’ятдесят ночей за які ми встигли лише один раз нормально поговорити. Які шанси, що ще через стільки ж часу ми захочемо знову зустрітися? Абсолютно чужі один одному люди.

Як жаль, що телефон не потрапляє в цей нічний світ. Можна було б вбити кілька годин гортаючи стрічку в одній з соціальних мереж або переглядаючи фото в галереї. Хоча я себе знаю, розкисла б наче газета під дощем.

Тож я загубила очі в місті кохання, яке визирало за вікном. Цікаво, воно справді таке чи намальоване нашою уявою? А раптом можна вийти з квартири та прогулятися чарівними вуличками нічного Парижу. Але… Тяжкий видих вирвався з моїх губ. З ким мені йти? Половинка від четвертинки судженого не піде, а самій занадто моторошно.

- З тобою все добре? – Вирвав мене голос з похмурих думок.

- А що в нашому житті добре? А що погано? – полилась від мене філософія, - все наше життя відносне. Якщо порівнювати з половиною планети, то все прекрасно, якщо з вчорашнім днем – то ні, зі мною не все добре.

Сергій аж завис під моїм поглядом як удав перед кроликом, який почав йому погрожувати. Дивина якась і робити не знаєш що.

- Хочеш про це поговорити? – Сьогодні в хлопцеві зіграла доброта та шляхетність, він сам не очікував своїх слів. Як і не очікував відчути, що йому хочеться почути її думки, зрозуміти її печалі та спробувати допомогти. Жодна дівчина ще не викликала в нього таких почуттів та бажань.

І як не дивно це не лякало хлопця. Адже він вже досягнув такого віку коли варто задуматися над стосунками. Ні, справа не в цифрах в паспорті. І навіть не в тому, що він один залишився в компанії без дружини або дівчини. 

Насправді істина ховалась глибше. Йому набридло повертатися в холодну квартиру де його ніхто не чекає. Набридло заздрісно відвертатися від закоханих парочок, що цілуються по всіх кутках, а головне йому набридло бути нікому не потрібним…

А ще хотілось тепла, який гарячий характер чомусь не давав. Хотілось, щоб в його житті з’явилась людина, яка принесла нові сенси в його життя. Заради якої він міг творити божевільні вчинки, вигадувати якісь дурниці і до якої відчувати ті самі емоції про які пишуть книги і знімають фільми.

Чомусь саме зараз він це зрозумів. Дивлячись на цю смішну дівчину. Яка сьогодні була безмежно засмучена. Він не відводив від неї погляду, але Женя його навіть не помічала занурена в свої думки.

А вона могла б стати саме тією людиною… Не правильна, зовсім не жіночна, не в його смаку, вся така пацанка з гострим язичком. Вона робила вигляд, ніби в душі холодний льодяник, але в він бачив своїми очами її злість на образи, сміх аж до сліз на моменти в книзі, бачив захоплення коли вона дивилась у вікно і бачив сум крізь призму маски.

І лише сьогодні, дивлячись на сльози в куточках її очей він зрозумів… Що не хоче, щоб вона зникла з його життя. А хоче цілувати, обнімати, радувати, дарувати подарунки і хоче, щоб його теж любили та обнімали.

Ці всі думки пролетіли в голові Сергія поки він не дочекавшись позитивного кивка головою зберіг свою ледве почату роботу, закрив ноутбук та пішов на диван.

Якщо не словами, то діями він її підтримає. Тож він загорнув не протестуючу дівчину в зручний рулетик з пледа та вмостив на своїх колінах. І міцно притиснув до себе.

«Ось так би просидіти все життя» - злились дві думки в унісон, а Доля почувши ці слова лише посміхнулась та підморгнула оком своїм вірним подругам Вірі, Надії та звісно Любові.

Не знаю чому, але я не протестувала коли Сергій не дочекавшись моєї відповіді захопив мене в обійми пледа і міцно зафіксував своїми руками. Лише притулилась до його грудей та міцно вдихнула аромат його парфумів. Дерево, мускус та мандарини і навіть ледь помітний запах сигарет не затьмарював насолоду цього моменту. А курити хлопець з часом кине. Нікуди не подінеться з підводного човна.

А через деякий час повністю розслабившись дівчина розповіла свої тривоги та печалі, про тата, про сім’ю, плани та мрії. Вона говорила, а він слухав та гладив лише по голові та обличчю. Не було поцілунків, лише якась м’яка та тепла атмосфера як парне молоко в селі в бабусі. Але цього вистачило, щоб їхні душі та долі почали пов’язуватися в міцну нитку.

Вони навіть не помітили як заснули в обіймах один одного. Який парадокс, заснули в сні, щоб прокинутися кожен в своєму ліжку, але вже в новому статусі – в статусі закоханої людини.