14.

«Поїзд Львів – Київ відправляється з першої колії, просимо пасажирів зайняти свої місця, а проводжаючих вийти з потяга».

Тато сумно оглянувся на потяг, розтріпав волосся на моїй голові та міцно обійняв. Наступного разу ми побачимось на Великдень. Я завжди пишалась своїм татом, його розумом, геніальністю, тим, що він сам досягнув таких висот. Але в моменти прощання ненавиділа його роботу і цей клятий поїзд, що забирав його від нас.

А залізничний вокзал став для мене місцем емоцій, він ловив мій сміх і щасливі крики, відчував кожен крок, який я бігла в рідні обійми і витирав ніжним вітром мої сльози коли я залишалась одна на клятому пероні.

Раніше проводжати тата їхав ще й Алекс, але зараз вони разом з Лією готуються до важливої події життя – ось-ось на цей світ з’явиться моя маленька племінниця і було б занадто жорстоко відривати його від сім’ї.

Спогади про сім’ю повернули мені на трохи посмішку. Хоч до народження малюка більше двох тижнів – дім повністю укомплектований. Маленьке рожеве ліжечко, автокрісло, коляска і величезна купа миленького одягу вже чекали на свою власницю. А всі жителі дому ознайомлювались з літературою, як правильно доглядати за маленькою дитиною. Сподіваюсь в семи няньок дитя буде все ж нагодоване.

Покидати дім в такий відповідальний період не хотілося, але чим я там допоможу? Хіба від Лії буду відганяти всіх родичів, які по черзі бігають та допитуються чи нічого не болить і чи нічого не хоче, але й там без мене обійшлись. Кидатися на людей роздратованій увагою дівчині заважав лише великий живіт, тому цей обов’язок взяв на себе Алекс  і свято оберігав свою дружину від надмірної турботи.

Тому я трохи потинялася по дому, відсвяткувала свята і чкурнула в гуртожиток. Дім це добре, там і стіни лікують, але краще вживати дозовано, щоб більше тягнуло через деякий час назад. Все ж я занадто сильно звикла до самостійного життя, а тут потрохи перетворююсь в амебу. Забагато відпочивати теж шкідливо і тягнуло мене знову в той вир життя великого міста.

А ще… Десь в глибині душі палахкотів вогник надії знову побачити Сергія. В реальному житті! Щоб переконатися, що це не мої марення і він насправді існує.

Так склалось, що… На мій великий жаль… З тої ночі ми більше не говорили, лише віталися, обмінювались поглядами, але вже не спілкувались так тепло як тоді. Магічна Різдвяна ніч пройшла і розмови закінчились як шматочок смачного торта.

А може нас обох шокували наші несвідомі жести, адже ми тягнулись один до одного як метелики до вогню і не скажу, що це мене лише порадувало.

Тому коли наступної ночі Сергій лише кивнув мені і повернувся до свого ноутбука маленька налякана дівчинка в середині видихнула і закинула ніжки на диван. А внутрішня богиня незадоволено піджала губи і зміряла хлопця сердитим поглядом. І чому ми жінки самі не знаємо, що хочемо?

Але правила гри я прийняла, чим здається розізлила хлопця. Не очікував він такої байдужості від протилежної статі. Вже через добу свердлив поглядом та кидався знаками питання. Через дві хмурив свої брови та агресивніше натискав кнопки. А через тиждень міг ходити по кімнаті, барабанити по столі пальцями і пити по кілька чашок кави за ніч.

Якщо хочете знати мої емоції… Я сміялась від душі! Це так забавно було спостерігати, навіть не передати словами. Він сопів як їжачок, що не може пролізти через дірку в заборі, щоб попити молока. Уявляєте собі такого їжачка під два метри ростом?

А як він відводив погляд коли я ловила його на гарячому? Просто пісня! Вивчив кожну деталь кімнати на пам’ять.

Так от, мозолив, мозолив поглядом і… Нічого. Більше тижня абсолютно нічого не сказав крім чергових «Привіт» та «Бувай». А потім кажуть, що жінки не логічні створіння.

В один вечір я вже планувала поговорити і мене зловило головне питання, яке мучило напевно і Сергія. А що я скажу?

«Сергію, ти знаєш, мені здається між нами пробігла іскра, ми так мило поговорити кілька годин, що здається це доля? Давай зустрічатися, одружуватися, заводити дітей і помирати в один день?»

Знайти знову теми для розмов допоміг як не дивно від’їзд тата… Ввечері прийшло звичне вже повідомлення в сімейний чат.

«Сідаю в літак».

Варто говорити, що я була засмучена? Ось це й помітив Сергій, а далі… Можна сказати, що цієї ночі ми зайшли ще далі в наших стосунках.