13.

- Скільки можна спати! – Голосно жалілась Настя, намагаючись поцупити мою перину, - подарунки вже чекають, вставай лежебока! Сьома година ранку!

І справді, час святкувати, а про цю ніч ми ще поговоримо. 

Як добре, що моя бабуся з дідусем колись побудували величезний будинок, а батьки та дядько підтримали цю ідею та зробили сучасний ремонт. Тепер у кожного з всієї нашої великої родини є своя кімната.

На першому поверсі простора кухня, гігантських розмірів вітальня, кімната бабусі та тимчасового окупанта, як вона ласкаво називає дідуся, коридор, ванна кімната та комора.

Другий поверх це роздолля середніх членів нашої родини. Там спальні батьків, дядька з дружиною, туди ж переселили Алекса з Лією, затишна маленька вітальня де батьки люблять посидіти за бокалом вина, ванна кімната та три гостьові кімнати, які в перспективі перейдуть нам після одруження. Але це не точно.

І нарешті мій найбільш улюблений та такий рідний підвал. Там знаходяться всі фантастичні закрутки бабусі, наливки дідуся та їжа, яка готується на свята і не влазить в холодильник. В цей час вхід в підвал охороняє триголовий Цербер. Ну добре-добре, дуже гучний попугай його охороняє і кричить не своїм голосом коли хтось іде повз. Варто уточнювати, що двійнята придумали як його обійти?

Гаразд, все ж повернусь до найбільш затишного, рідного та свого куточка будинку. Наш третій поверх, де завжди панує радість, сміх та музика. Настільки панує, що батьки не витримали і замовили звукоізоляцію від нас таких гучних.

Оскільки вище нас лише дах, то стеля як в американських фільмах трохи похила, від цього всі наші гості, які приходять вперше втрачають голову. А це лише найменше з чудес.

Звісно, що в кожного з нас своя кімната, за що рідним величезне спасибі. Адже можна усамітнися і знати, що ніхто турбувати не буде. Для цього ми придумали спеціальні таблички.

«Дуже злий троль» – каже, що не заходь якщо немає дуже-дуже важливої причини, а краще постукай і відійди на безпечну відстань.

«Встало не з тієї ноги» – сигналізує, що житель цієї кімнати не має настрою для веселощів, але доза обіймів, солодощів та гарного настрою може допомогти.

«Спасіть хто може» – це найжахливіша табличка, адже вона означає, що в кімнаті відбуваються катування мозку її жителя якоюсь не приємною роботою, як от навчання чи щось таке. І за іронією долі, в такий час ніхто не хоче турбувати, ще й тихіше себе всі ведуть, щоб не було спокуси кинути все.

І остання, але не менш цікава табличка «Медитація». (Тут злий автор хоче попакостити і питає вас, що означає остання таблиця?) Коли вийде наступне продовження слова автора заміняться на пояснення)

Тож на нашому поверсі шість невеликих кімнат, дві з них поки вільні, ванна, коридор і дві кімнати для душі, як кажуть батьки. Перша - простора вітальня, точна копія тої, що знаходиться на поверсі батьків. Де ми як повнолітні особи теж можемо собі дозволити келих вина, де під вечір часто збираємось просто поговорити і де святкуємо дні народження з друзями поки «старічкі» розважаються на першому.

А другу кімнату всі наші друзі називають одним словом – кайф. Хоч ми вже і виросли, принаймні більшості з нас є вісімнадцять, але кімната з іграшками, то святе. Гора м’яких іграшок, яку почали збирати ще наші батьки, цілий шкаф настільних ігор, мішок конструкторів та моя любов – машинки та вертольоти на радіо керуванні. А це лише частина з всього, якою бавлюся я.

Так-так, пам’ятаю скільки нам років. Ну і що? Хоч ми стаємо дорослими, дитина в середині нас завжди залишається. І якщо її не радувати хоч іноді життя стане сіре та одноманітне.

Тому одразу після пробудження, а точніше після моменту коли я зрозуміла, що ж від мене хоче Настя я одразу підскочила і накинувши халат поверх піжами вилетіла в коридор. Де щасливо наскочила з розбігу на Макса, ще одного свого брата, правда двоюрідного і ми весело перегукуючись понеслись вниз. Двійнята своїми криками вже розбудили всіх і там.

Варто говорити, що ніхто не буркнув хочу спати? І вся наша різношерста компанія відправилась на перший поверх, до красуні ялинки розпаковувати подарунки. А бабуся з дідусем як завжди вже в цей час чекали нас з святковим печивом.

Традиційно ми розбираємо печиво, дякуємо Богу та всесвіту за все, що маємо і... О таааак, розпаковуємо подарунки!

Тато почав розбирати подарунки, оголошуючи написи на них та передаючи новим власникам в руки і на добру годину часу ми зависли. Лише чути щасливі писки, крики, слова захвату, обійми вдячності і сміх. Так багато сміху. Що може бути краще, ніж ранок Різдва в сімейному колі?)

Маленька, але сподіваюсь затишна глава) Я дуже хотіла передати вам атмосферу, яка зараз панує в моїй душі. 

Вітаю всіх з світлим святом Різдва!) І бажаю кожному щастя, здоров'я вам та рідним, сімейного затишку, добра і нехай цей рік буде краще, ніж всі попередні.)

п.с чекаю ваші коментарі)