11.

Женя

Ми сиділи за столом, Коляда прийшла і до нашої хати, а Святвечір був у розпалі. По колу передавалася кутя, у фантастичному виконанні моєї бабусі, а в повітрі витала атмосфера свята. Що може бути приємніше, ніж веселі розмови в сімейному колі? Бабуся з дідусем, мама з татом, брат з подругою, вже не дуже малі двійнята, дядько з дружиною та сином, наш дім нагадував рукавичку, але що в цьому поганого? Сміх не згасав ні на секунду.

Мама весело щебетала про новий випуск майстрів, поки тато спритним жестом не розлив сік на стіл.

- Ох, - нагородила матуся свого чоловіка іронічним поглядом, - коли руки не з того місця ростуть, це не лікується, І за що мені таке покарання?

- За все хороше, - весело відповів тато, розмазуючи сік по столі, - очі бачили, що руки брали.

- А ніби в мене був вибір, - фиркнула у відповідь та забрала калюжу одним рухом матуся, - хоч і прибити хотіла, але встояти перед тим харизматичним чоловіком не могла.

- Ого, я думала у вас любов з першого погляду була, - витріщила я здивовано очі, а батьки переглянулись і кімнату наповнив сміх.

- Ага, з першої секунди, душа в душу, кулак в око, а коліно… Ну не важливо впринципі.

- Розкажи дітям правду, - фиркнув тато, - вони вже дорослі. Давай-давай, покайся, може легше стане. Мовчиш? Тоді я вам розкажу діти. Якби ваша мама була трохи більш влучною вас би точно не було. Бачте я їй з першого погляду не сподобався, подумала, що якийсь маніяк.

- Подробиці, - в один голос крикнули двійнята, а решта сімейства зацікавлено перевела погляд на винуватців крику.

- Ну ви б його бачили, - повернулась мама думками в ті роки, - худюще, височенне ще й з довгим волоссям, страх та й годі, досі не розумію – на що я там клюнула.

- На мою харизму, - пафосно відкинув тато неіснуюче пасмо волосся, - але не зразу. Спочатку я обходив її стороною, а вона мене, навіть не знаю хто кого бісив сильніше.

- Звісно ти мене, - засміялась найдорожча для мене жінка, - як мінімум своєю байдужістю, таку богиню як я ігнорувати не можна!

- Ще б та богиня мене не ігнорувала, то може б і швидше все було, - посміхнувся не менш дорогий мені чоловік.

- То як ви в решті решт почали зустрічатися? – Не витерпів Алекс. Батьки ж зустрілись поглядом, переплели руки, в повітрі розлилось тепло та затишок, а вони промовили одне слово в унісон.

- Чай.

Кілька секунд наша сім’я переглядалась між собою, в кожного можна було прочитати на лобі купу знаків питань. А зі голубки вже мило почали воркувати про щось своє і згадувати роки бурхливої молодості. Навіть купа допитливих поглядів на них не дуже діяла.

- Ей, - на цей раз не витерпів хрещений, - я ніби вашу історію знаю, а от про чай не чув, негайно розповідайте! Нам ж цікаво.

- Вам цікаво, а ми розповідайте, - хмикнув татусь, але чемно почав говорити. – Як ти думаю пам’ятаєш Дім, ми з Ангеліною ніколи не знаходили спільної мови, то бісили один одного, то ігнорували, але точно не дружили. Але одного разу ми з тобою домовились зустрітись в тебе, а ти кудись терміново втік, ну от Ангеліна мені й запропонувала чай.

- Я сама тоді не зрозуміла як це ляпнула, - усміхнулась мама, - йшла на кухню пити чай, а тут якраз Вадик чекає, слова вирвались перш ніж подумала, а як подумала було вже пізно, - на цих словах рідна розвела руки.

- От ми й поговорили за чаєм, я зрозумів, що ніби й нормальна дівчина, а потім почав залицятися. Результат на лице, - обняв дружину та кивнув на дітей.

- І ти на чай клюнув? – Вигукнув дідусь.

- А це наш фірмовий, - в унісон сказали мама з бабусею, а потім приєдналися і ми з Настею, - приворотний чай.

Дзвінкий сміх полився кімнатою ще голосніше, бо про історію дідуся та бабусі ми знали. Нам її розповідали як казку перед сном. Як багато-багато років тому в десятому класі нашої школи була дівчинка-відмінниця та хлопець-бешкетник і по класиці жанру, звісно, терпіти один одного вони не могли. Доки їм не дали спільне завдання на двох, а там і чай в нагоді став.

А чай справді смачний, обліпиховий, ніколи нічого краще не пробувала. Тепер вже фірмовий рецепт нашої сім’ї. Може то свого судженого напоїти, раптом добріше стане?

Так занурилась в думки, що й не помітила погляди всієї сім’ї, які сконцентрувались на мені. Повернулась в світ реальний лише після гострого ліктя сестри, що прилетів в бік. А нехай тебе качка копне, можна ж акуратніше.

- Женьок, про що задумалась? Згадуєш секретний рецепт чаю? Якщо буде чинити опір, то ти краще попередньо зв’яжи і завези подалі від людей, щоб не почули крику.

- Дякую дідусю, - кинула скептичним поглядом, - ти як завжди не сумніваєшся в моїх талантах. Бабуся тебе теж зв’язувала?

- Ну майже, вона мене впустила в хату і випустила в двір собаку. Ну от я між величезною вівчаркою і чаєм мусив вибрати щось одне.

- Не повірите, - фиркнула не офіційна голова нашого сімейства, вона ж моя бабуся, - хотів у вікно лізти, думав щось підсипала.

- Схоже це сімейне, починати стосунки зі інтриг, скандалів та розслідувань, - підбила підсумки моя подруга. В них хоч Алексом чаю не було, а от все решта точно. Бісили один одного так, що іскри у всі сторони летіли.