8.

Годинник показав шосту годину ранку. Ну що ж, треба протриматися до восьмої години і можна лягти спати знову. За цей майже місяць спільних ночей я досконально вивчила його режим. Кожного дня підйом о восьмій ранку, навіть у вихідні! А лягав майже завжди в дванадцять. Хоча я лише кілька разів з’явилась швидше за нього.

Мій режим сну надзвичайно простий, не хочу спати - не сплю, хочу спати – сплю. І якщо це третя година ночі, а я дивлюсь фільм, а зранку пара з філософії… То не дуже я й хотіла туди йти. Я люблю, сон любить мене і ніяка фігн… філософія нас не розлучить. Особливо коли мене взяли в полон перина з подушкою, просто без шансів.

А він майже до секунди по розкладу… Дві протилежності, навіть скажу математичними термінами – ми паралелі або якщо космічними – то паралельні вселенні. Кому лише прийшло в голову нас з’єднати?

Поки я намагалась пересилити себе та виповзти з тепленького ліжечка очі підло закрились, а душа повернулась на клятий диван.

А якщо бути точною, то мене і диван розлучало чиєсь не дуже м’яке тіло! Тому що якогось… лихого електрона цей… СУДЖЕНИЙ. Сподіваюсь це прозвучало максимально образливо. Так от, цей суджений всадив своє кістляве тіло на моє місце. А коли я впала йому на руки вже в який раз лише підсунув мене зручніше, примостив свої клешні на талії та продовжив дивитися фільм, який показував макбук.

Якщо якісь слова і були в моєму роті, то ними я й подавилась. Хто в тому лісі здох, що такі зміни? Де моя персональна гадость і що за дивний чувак з’явився? Я такого не хочу, поверніть попереднього, бо раптом закохаюсь?

Від гріха подалі я закрила свій прекрасний рот, втримала в собі бажання прокоментувати ліктем в ребра його спокійне обличчя та повернулась в свою спальню вже відточеним рухом. Такими темпами в мене синяки з’являться від постійних травм.

А може це мені приснився реальний сон? Ну тобто сон-сон, просто фантазія, яку згенерував мій мозок? Хоча теж так собі варіант, моя підсвідомість хоче на ручки та в обійми?

Нехай він вже буде з відхиленнями, а не я.

На цей раз на годиннику вже була сьома година ранку. Я зібрала всю силу волі до купи, зробила зусилля! Але сила притягання до ліжка виявилась потужнішою. Тільки не спати, тільки не спати!

Поплювала в стелю, прилетіло назад… Погана була ідея. Ох ці жінки, вічно думки у всі сторони розповзаються. Як таракани після різко увімкненого світла. Одна частина мене хоче просто спати, і все, і все. Інша розправила крила і готова робити цей світ краще, а найменша, десь глибоко-глибоко-глибоко-глибоко… ну ви зрозуміли. Так от вона хоче повернутися в той самий сон, в ті ж обійми…

Мдаааа… Невже це ті самі підліткові комплекси і проблеми з дитинства? По версії розумних книжок мені мало б не вистачати батьківської любові та уваги. І я просто зобов’язала це все шукати в першому ліпшому.

Ну приділяв мені мало уваги в дитинстві тато, ну допустимо мало що змінилось і зараз, але я ж все розумію. Завдяки його роботі ми ніколи-ніколи нічого не потребували, я мала новесенький одяг та ляльки, ходила до найкращих репетиторів, мама змогла відкрити свій салон, а потім і мережу, а брат навчався в одному з найкращих університетів Європи.

Тому я завжди пишалась своїм татом, навіть одного разу побилась з однокласницею в школі, коли та… жертва еволюції вирішила, що тато нас кинув, довелось її кілька разів переконати об стіл головою. Ще й директору прийшла в голову не найкраща ідея викликати мою маму в школу…

Вона в мене просто жінка темпераментна і свою сім’ю дуже любить. А тут якби і кровиночку образили і по болючих мозолях пройшлись. Ну якщо коротко, то мама однокласниці заїкалась після розмови, а директор попросив більше маму в школу не приводити. Дивний, ніби він не сам просив.

Так от, тато в мене найкращий і за можливості завжди приділяв сім’ї час, хоч і за багато кілометрів від дому. А зимові канікули стали найкращим періодом мого життя на багато років, тому що в найдорожчого для мене чоловіка заслужена відпустка.

І якщо вже така п’янка, я рано прокинулась і спати краще не треба саме час приготувати щось смачненьке для сім’ї. Зараз наш будинок схожий на мурашник, як я це обожнюю…

Знаєте цю атмосферу, коли до свята залишилось кілька днів, панує радісна різдвяна атмосфера, а на вулиці сипле сніг?

Ось зараз в нашому домі панував затишок, музика не затихала, вогники яскраво палали, а родичі ховали по кутках подарунки, щоб в різдвяну ніч тихенько підкинути по черзі під ялинку.

Правда ж не можна не любити такі моменти?

Але з приготувати щось смачненьке я прогадала, з кухні вже доносились аромати надзвичайної випічки моєї бабусі. Лише в неї виходять такі фантастичні рогалики, і пиріжки, і пироги, і… Ну загалом все що вона готує божественно смачно.

- Доброго ранку, бабуль. Вже чаклуєш? – Заповзла я на стілець біля барної стійки. І як в казці перед моїми очима виросла тарілка з свіженькими та теплими пиріжками та кружка молока. Каааайф.

- Звичайно, готую приворотну їжу, ти жуй сонечко жуй, тобі перша партія, - посміхнулась бабуся, потріпала по голові та розвернулась до плитки. Якщо вірити нюху там булькав дідусевий улюблений борщ.

- А я вас всіх і так люблю, без привороту, - безтурботно запевнила з набитим ротом. Так, не виховано, так, не красиво і навіть шкідливо, бо можна подавитися. Але перепрошую, ви пробувати цю їжу? Якщо ні, запевняю, пальці по лікоть відкусите.