6.

Цілий день пролетів у роздумах. Навіть не помітила як здала всі реферати для Мимри Василівни, тобто Марії Василівни, та повернулась в гуртожиток. Останні хвости потрібно доробити аж на післязавтра, отже можна трохи часу присвятити нічогонеробленню.

Розвалившись на ліжку зі своїм Тимофієм повертаюсь до вже набридливих думок. Що робити з половинкою від четвертинки, судженим-рядженим? Плюнути на все та почати його ігнорувати чи востаннє спробувати налагодити спілкування?

Все ж попереду ще купа спільних ночей і яким би незабутнім не був краєвид з вікна – вічно витріщатися я не зможу. Спілкування це невід’ємна частина мого життя. Інша справа, що в коло спілкування входять лише сім’я та кілька найближчих друзів, але зв’язок з ними постійний.

Як підтвердження думкам з під подушки пролунав стандартний рингтон дзвінка. І коли я встигла запхати туди телефон? На екрані висвітлилась моська кращої подруги.

- Слухаю, світло моїх вух, - починається наша як завжди нестандартна розмова.

- Привіт, о мед для моїх очей, як твоє нічого? – роздається голос Лії, моєї сестри по нещастю вже багато років.

Все почалось з гарного хлопчика в садочку, продовжилось милим брюнетом в першому класі і кровопролитною війною за його серце. Війна йшла не на життя, а на смерть. Помирила нас наша однокласниця, закохавши жертву наших симпатій в себе. Як розумієте ініціативу ми покарали шквалом неприємностей, так і подружилися. А потім я прибрала подругу-конкурентку простим способом – звела зі старшим братом.

- Потішила мимру своїми рефератами, почерком курка лапою, почула фірмове крізь зуби «поточний контроль закрито» і щасливо втекла додому. Ще залишилось в четвер здати практичні з систем керування та свобода папугам.

- До першого заліку? – Єхидно тикнули мене улюблену носом в га… гадость.

- А заліків в мене лише два, перший автоматом, бо по темі моєї наукової роботи, а другий пишу на наступному тижні, - шах і мат, видаю зловтішний сміх в телефон. А тепер…

- Ой все, - буркає подруга, - і чому я пішла на фармаколога? Залік автоматом для нас нездійсненна мрія. За три роки навчання зі всього потоку ніби три рази таке лише було.

- Очі бачили куди лапки тягнулись, - фиркаю на слова подруги. Це вона просто прибідняється, насправді може годинами розповідати про свою спеціальність та що цікавого вони вивчили. – Та й до того ж не вірю, що твої викладачі будуть дуже прискіпливо ставитися до вагітної жінки.

- Ага, - хмикає Лія, - вагітність це не хвороба, отже немає причин для поблажок. Та ще й розкажу тобі прикол, один із заліків приймає викладачка, ще більш глибоко вагітна, ніж я. І по версії деканату – якщо може вона, то чому не можу я?

- Ндаааа, - зітхаю уявляючи всю ситуацію, - в нас на вагітних моляться і хрестяться, все ж практично чоловічий колектив на кафедрі. А коли хтось схоплюється за свій круглий животик можна половину викладачів виносити, ледве свідомість не втрачають.  

- Так і живемо, - не втрачає оптимізму дівчина, - але не будемо про сумне, розказуй, що там твій коханий, бачила його?

З сумнівом дивлюсь на телефон та прокручую останні події в голові, я ж ніби не розповідала Лії про сон…

- Тобі мама розповіла? – Здогадуюсь про очевидне.

- Ем, - зависає дівчина, а я перекидаюсь на живіт, махаю в повітрі лапками та налаштовуюсь на скарги, здається я знайшла вільні вуха. – Ти ж сама мені розповідала про нового аспіранта, який ну геть зовсім в твоєму смаку.

- Аааа, ти про це, - накривають спогади, - я його ще минулого тижня бачила, але навіть не говорила, був чимось дуже зайнятий.

- Треба було раз копнути, - видають мені геніальну ідею та підозрілим голосом продовжують, - а що мені твоя мама може розказати? Я чогось не знаю?

Хммм… Цікаво, якщо я розповім їй свій сон вона не здасть мене лікарям?

- Пообіцяй, що не будеш сміятися та викликати представників психлікарні.

- Клянусь останніми носками, - затамовує подих подруга і я розповідаю їй про мої сни.

- Хм, - чекаю з нетерпінням реакцію, а вона зараза мовчить, - це звісно дуже дивно… Але дуже цікаво!

Останні слова Лія викрикує ніби виграла джекпот. Дивна якась, знайшла причину для радощів. Не була б вона заміжня за Алексом, віддала б моє, так зване щастя їй, щоб тішилась.

- Не дуже цікаво, - заперечую та не можу втриматись, щоб не пожалітися, - і я не знаю, що мені робити, він веде себе як свиня. Ігнорувати чи спробувати налагодити стосунки?

- Жінко, - вигукує дівчина, - невже я це чую від тебе?  Хто мені завжди казав, що потрібно ставитись так до людей як вони ставляться до тебе? Чим він відрізняється від інших, кого ти посилаєш під три чорти? Звісно якщо ти хочеш…

- Навіть не продовжуй, я знаю всі твої словечка, не хочу я бути всім тим, ким ти хочеш мене обізвати. Ти права, немає чого мені терпіти образи. Запхаю в протилежне, до того звідки вилітає, місце.  

- Так його, так, - ще більше підбиває подруга, - нехай знає своє місце.

- Ух, яка ти войовнича, - уявляю як вона зі своїм животом, семимісячного терміну, в боксерських рукавичках б’є хлопця, - не зіпсуй мені хрещеницю, вона має бути дівчинкою, а не як ти, хлопець в спідниці.