5.

- Святі небеса, вона не тільки сталкер, а й непунктуальна свиня, - перше, що я почула поринувши в царство Морфея.

Розвертаюсь зі швидкістю метеора і обурливо витріщаю очі. Стоїть зірка. На цей раз він в теплих піжамних штанах, білій футболці та з похмурим поглядом. Нічого нового. Дивиться на мене ніби я якийсь черв’як, що виліз із землі. Огида написана великими буквами на обличчі.

Було б це кілька років тому, таке відношення сильно б зачепило, а зараз мені так байдуже, що аж не зручно. Не відповідаючи на запитання повертаю голову до чарівного столика та забираю апельсиновий сік.

Хлопець все так само стоїть біля барної стійки за спалює мене поглядом. А я що? Я нічого, не перший і не останній раз люди не знаючи мене роблять свої висновки. Якщо він хоче мене ображати, це виключно його проблеми. Тому байдуже проходжу повз та вмощуюсь на стільці біля вікна. Париж захоплює увагу повністю.

Занурююсь в думки та навіть не помічаю як збоку виникає вже знайомий білобрисий шкаф.

- Я хочу почути відповіді на свої запитання. Що за маячня відбувається, хто ти така і чому ти за мною слідкуєш? – Під кінець хлопець зривається на крик. Йой, який буйний мужчинка. Чоловіком його назвати язик не повертається.

- Добре, - відриваю погляд від вікна та дивлюсь в крижані очі, - давай поговоримо, але ще одна образа і я зроблю вигляд, що тебе тут немає.

Бачу по очах, що він ледве стримує себе, щоб негайно не облити помиями. Як ж якась мала моль виставляє його величності умови, стратити, не можна помилувати. Але варто віддати почесть його терпінню, скрипить зубами, морщиться та киває в сторону дивану.

Можливо є шанс все ж знайти спільну мову? Хоча навряд, так ми компромісу не дійдемо. Сніжна королева розкидається на дивані як на шлюбному ложі, закидає ногу на ногу, складає руки та прошиває наскрізь наказом говорити.

Цікаво, він так хоче натиснути на підсвідомість? Я така маленька, а він цар всього всесвіту? Ех, зайчику, зі мною це не працює вже надто давно. Всі мої емоції в коробочці, коробочка в яйці, яйце в качці, а качка гуляє за багато кілометрів звідси. Вони зникли в той день…

А загалом не важливо. Просто більше ніхто не зможе зробити мені боляче та плюнути в душу, бо плювати то немає куди. Душа це для близьких, а для інших залізні двері без дзвінка.

І навіть якщо білобрисе горе, що гіпнотизує мене поглядом кілька хвилин, справді моя доля… Це вже його проблеми, бо пускати його в серце я не планую. Краще спокійний дорослий адекватний чоловік, нехай і не любов всього життя, ніж високомірне, егоїстичне та інфантильне кохання.

Рай в курені придумали безвідповідальні люди, а я хочу жити комфортно та забезпечити і поставити на ноги своїх дітей. Без скандалів, інтриг, ревнощів та обпікаючого полум’я.

- Я не знаю багато, - роблю ще ковток соку та подаю голос, хлопець пильно слідкує за моєю мімікою та жестами, - перед першою зустріччю… Це була ніч перед Андрієм, і я загадала побачити свого судженого, потім договір і ось я тут.

Емоції злості хвилями пробігають по його обличчю, стиснуті кулаки та губи, але він мовчить та чекає продовження.

- Я питала маму, вона точно щось знає, але не признається, сказала лише щоб… не важливо.

- Важливо! – Перебив напружений голос, - кожна деталь важлива, щоб завершити швидше ці дурниці.

- Еммм, - з сумнівом оглядаю хлопця, але якщо ми вже в одній шлюпці… - Вона попросила, щоб я була собою і не була відмороженою стервою.

Єхидна посмішка просто просить, щоб я її стерла кулаком. Але я спокійна, я спокійна. Спокійна кажу!

- Отже ти так хотіла мене побачити, що закликала прийти до тебе в сні та підписала той клятий договір? І я тобі так сподобався, що почала за мною стежити? – Він нагнувся до мене, питально заглядаючи в очі. – На що ти розраховуєш? Що я впаду до твоїх ніг та потягну одружуватися?

Я хотіла запевнити в протилежному, переконати, що це вийшло випадково, в кінці кінців сказати, що він не в моєму смаку і нехай не переживає, бо в мене інші плани на життя. Але він обламав всі мої добрі пориви кількома фразами.

- Так от, - пробіг поглядом по мені з п’яток до кінчиків волосся і наморщив морду лиця ніби я не людина, а слимак, - я бачу перед собою невиховану пацанку, без сліду інтелекту на обличчі, лише заморожена лялька, яка думає що їй всі винні. Хоча вона немає ні смаку, - його довга рука смикнула за кінчик улюбленої футболки, - ні зовнішності, ні охайності. – На останніх словах він жестом показав бруд на моєму обличчі. Ой, здається я заснула з цукеркою…

Спостерігаю за ним, зацікавлено нахиливши голову, як би ще не засміятися йому в обличчя, образиться ще.

- І як ти думаєш? – Нарешті підходить до фінішу хлопець, - ти мене можеш зацікавити хоч чимось?

Зверхній погляд починає зникати під моєю посмішкою. Зараз подумає, що дурочка. Бо я все сильніше посміхаюсь, а потім переходжу на щирий сміх. Хлопець вже прокручує в голові способи викликати швидку, але я потрохи заспокоююсь.

- Знаєш, - теж розвалююсь на дивані, ніби не мене щойно образили, а я його, - люди такі цікаві створіння… - Так, заходжу через Америку, нехай слухає, - невже ти думаєш, що я цього всього не знаю? Якщо цікаво можу продовжити список до нескінченності і повір на слово, твої слова це вершина айсберга.