2.

- Добре, - прийшла геніальна ідея в голову, - моя умова проста – я вийду заміж за Степана, якщо… Він здійснить мою мрію!

- Ем, - висунулась мордочка зі обуреними очима, - знаю я твої мрії, отримати Нобелівську премію, винайти вічний двигун і полетіти в космос. Чи що там ще нездійсненне в твоїй фарбованій голові?

- От не треба тут мені, - задумливим поглядом шукаючи свою зубну щітку відповіла, - це твоя фантазія, а не мої мрії, хоча від премії не відмовилась. А мрії в мене прості і їх багато: хочу пригнути з парашутом, дивитися на зорі всю ніч, гуляти до світанку, вивчити іспанську, кактус, побачити північне сяйво…

- Дивні в тебе мрії… - Прокоментувала Влада.

- Нормальні, хоча частково це плани, які точно здійсняться. І це навіть дуже легке завдання, - бурмочу майже під ніс, вперто шукаючи так необхідний мені пристрій, - де моя електрична зубна щітка?

- На тумбочці біля косметички, - відповіла на питання подруга і одразу на мій обурений погляд, - я щось шукала, а вона мені заважала.

Свій коронний фейлспам я навіть не робила - вже звикла, що в нашій кімнаті завжди хаос. Тому лише махнула головою в сторону ванної та пішла на ранкові процедури.

В голові ще крутився нічний сон. Зазвичай після пробудження деталі або й весь сон забувається, а цього разу я пам’ятаю кожну дрібницю. Холодний погляд очей, смачне мохіто, Ейфелеву вежу з вікна і навіть свій одяг…

 Оу мама, я була в своїй улюбленій футболці розміру парашут! Тепер не дивно, що він так косився. Адже крім неї і білизни на мені більше нічого не було і ноги залишилися відкриті для обзору.

Він ж був повністю запакований в чорне – чорна сорочка, темні джинси та чорні ж носки. Невже сніжна королева так спить? Хоча може бути, що він сильно втомився, приліг полежати і заснув? Обличчя справді виглядало втомленим.

Але більше схожий на менеджера середньої руки з величезними амбіціями. Коли тебе взяли по знайомству, нічого ще не досягнув, а вже мітиш на місце директора. Неприємний тип людей, саме через них не хочу працювати ні в якому офісі.

Зовсім інша справа працювати в лабораторії. Купа вільного простору, мінімум людей і час для творчості. Чому тільки всі дивуються, що фізик-інженер це творча професія?

Звісно робота пов’язана з певними алгоритмами проти яких не підеш, але в іншому половина нових дослідів, рішень це політ фантазії. Іноді найдурніші ідеї стають геніальними рішеннями, всі ми чули фантастичні історії успіху.

Ой, щось мене занесло і замість того, щоб чистити зуби я залипла в думках та одночасно  в дзеркалі. Я ніколи не вважала себе супер моделлю, але пишатися є чим. Великі карі очі з густими віями, пухкі губи та маленький акуратний носик, це все дісталось від моєї матусі. Від неї мені також дістався й не високий ріст, лише сто шістдесят п’ять сантиметрів. А від тата густе русяве волосся, правда перефарбоване мною в чорне.

Моя зовнішність протилежна характеру і кожен не впускає можливість це помітити, аж бісить. Як ніби я не знаю, що в мене занадто спокійний характер, стовідсотковий флегматик, а мала б бути холериком.

Запальна, гаряча та енергійна, і це все не про мене. В людей когнітивний дисонанс, а мені так байдуже, що аж не зручно. Жартую, абсолютно зручно.

Лише одиниці можуть вивести на емоції, а злюсь я взагалі дуже рідко, швидше сміюсь та радію з рідними.

І не треба називати мене замороженою скумбрією, знаю я ці жарти. Не така вже холодна та неприступна, те що я не показую свої емоції не означає, що я їх не відчуваю.

Я б подивилась на вас якби вам теж підсовувало життя таких свиней як мені іноді… Хоча про це наступного разу, не хочеться псувати настрій, він і так в стані пожували і виплюнули.

- Привіт мамуль, - по дорозі до університету я зателефонувала своїй найріднішій людині та найближчій подрузі, - як твоє нічого?

- Привіт квітко, - почулась усмішка в голосі, - нічого нового, як завжди на роботі. Сьогодні почали навчання нового курсу перукарів і мені вже дуже хочеться запхати їм кілька шпильок в місце де не світить сонце.

- Все на стільки печально? – Зовсім не дивуюсь, мама моя протилежність, холерик в квадраті.

- Ну не те, щоб дуже, - задумалась жінка, - але в деяких руки по особливому криві. Але нічого, всьому навчимо, є ще порох в порохівницях. А як твої успіхи? Нічого ще не підірвала у своїй лабораторії?

- Впізнаю її величність королеву царства краси, - звично фиркаю у відповідь. Така вона, найвідоміша в нашому місті власниця салону краси, сувора та справедлива майстриня на всі руки. – Навіть не сумніваюсь, що навчиш. А на лабораторію часу на жаль немає, закінчую здавати хвости і треба готуватися до заліків.

- Ти навіть будеш готуватися? – Вдає здивування мама, - Навіть не будеш казати, що це абсолютно…. Цитую: «Не потрібні, не доречні та не актуальні предмети, що ведуть викладачі, які навіть не знають з якого боку підійти до установки?»

- Ну маааам, - тяжко зітхаю, долаючи перешкоди у вигляді калюж на моєму шляху, - це було давно і взагалі не правда.

- Так-так сонце, - відчуваю як вона киває головою та посміхається, - пройшло більше двох тижнів, ах ні, не пройшло. Здається це було… Вчора. – І ось нарешті підколи мене улюбленої закінчились і увімкнулась мама, - Сподіваюсь ти виспалась і добре відпочила?