1.

- Добраніч Владо, - побажала я сусідці та нагострила лижі в царство Морфея. День був непростим, а наступний має бути не легшим. Сесія от-от вступить в свої права. А останні хвости не здані і підготовка до заліків ще не початися. Але я як справжня студентка тягну все до останнього. Навчання в останню годину останньої ночі –  моє життєве кредо.

Але на кілька годин можна розслабитися, адже сьогодні особлива та магічна ніч. Ніч на Андрія. Різні гадання, ворожба та традиції родом з давніх часів.

 Таким я не дуже, звичайно, захоплювалась, але заради цікавості написала листочки з іменами хлопців, як колись в дитинстві. Якщо не забуду, то зранку витягну. Навіть задля цікавості… Хоча кому я брешу? Просто не хотіла писати лабораторну роботу.

Так от, кілька годин поспіль я вивчала різні цікавинки та приміряла на себе. Йти на вулицю по ім’я першого зустрічного було лінь, взуття кидати жаль, а дзеркал вночі я боюсь. Тому єдине, що мені прийшло в голову це покликати свого судженого.
- Суджений-ряжений, приснись мені наряджений. – Як мантру повторила тричі та заплющила очі.

Чим я займаюсь? Кошмар, сподіваюсь ніхто не дізнається. Майбутній науковець, інженер. Тьфу. Треба спати.

Сон накрив своєю ковдрою непомітно, безсонні ночі дались взнаки, а мозок продовжив випромінювати енергію. Бо іншої причини появи такого сну я не можу знайти.

Я опинилась у прийомній якогось офісу, стояв стіл секретаря, правда пустий, шкіряний диван під моєю попою, журнальний столик та купа стелажів з папками. Але не це привернуло мою увагу. В руках лежав договір з моїм іменем!

Сни мені сняться часто, але цей перевершив всі попередні. Завжди пригоди, подорожі та події, ще ніколи мені не доводилось просто вперто читати договір, вичитуючи все до кожної крапки та коми.

Навіть не знаю навіщо мозок заставив так прискіпливо все перевірити, адже все написане відверто пахне абсурдом!

Згідно з договором я маю кожну ніч, протягом трьох з половиною місяців проводити з моїм «судженим», якщо погоджусь мені подарують шалене кохання. Відмовитися після підпису не можна, а якщо ми не зійдемось характерами все анулюється автоматично через сто днів.

Я завжди пишалась своєю врівноваженістю, холоднокровністю та здатністю думати і не попадати у різні афери. Але чомусь цього разу моя логіка та інтуїція помахали лапками і підло втекли. І я навіть не помітила як в моїй руці виникла ручка і підписала цей клятий договір в трьох екземплярах.

- Оце в мене фантазія, більше кальян курити не буду, схоже туди щось підмішали. – Вирвався коментар.

Під звуки моїх думок картинка змінилась і я опинилась в величезній світлій кімнаті. Нескінченний диван під стіною, панорамні вікна, невеличка кухня за барною стійкою, широка плазма та маленький журнальний столик – ось і все що було тут.

Події щось не розвивалися, схоже мій п’яний від науки мозок плюнув та відключився і я вирішила його наслідувати. Диван м’яко спружинив та прийняв в свої обійми, а журнальний столик видав моє улюблене мохіто. Чому б і ні? Це ж мій сон, захотіла попити – будь ласка мохіто, захочу поїсти може й піца з’явиться. А якщо захочу хлопця, це спрацює?

Задумливо покружляла поглядом по кімнаті. І як я пропустила цю чудову картину над диваном? Бажання подивитися було надто сильним, тому  поставивши напій на місце, зробила спробу встати на м’якій поверхні.

Ключова фраза – зробила спробу, оскільки вона не вдалась, ноги підкосилися і я полетіла спиною вперед замруживши очі.

Але падіння так і не відбулось, я ніби зависла в повітрі. Ліве око показало, що в нас під оком щось чорне та воно дихає… А симбіоз двох повідомив про високого блондина в чорній сорочці, який свердлив в мені дірку, тримаючи мою не зовсім легку тушку на руках. І чому одразу згадався уривок з похоронного маршу?

- Здрастя, - пискляво пролунав мій голос. Ну я ж в шоці, зараз можна. У відповідь мене нагородили ще одним похмурим поглядом та кинули на диван. Джентльмен блін, ні запитати як мене звати, ні потурбуватися, щоб не забилась, ні навіть назвати своє ім’я. Якщо це мій суджений – не беру, заберіть звідки взяли.

Поки я витріщалась на хлопця він втомлено потер очі та пішов на міні кухню. А нічого ж такий гад, симпатичний. Якщо закрити очі на його незадоволене обличчя, цинічну посмішку, світле волосся, терпкі парфуми, легкий запах сигарет та завеликий ріст.

Симпатичний для інших. Ну от не люблю я такий типаж чоловіків, хоч прибийте. Мені подобаються жагучі брюнети з теплими карими очима, середнього росту та бажано зі спокійним добрим характером. А від цього так і віє холодом та поганим характером, це я ще мовчу про льодяні голубі очі. Як глянув, до печінок промерзла.

Схоже на кухні ні їжі, ні напоїв не знайшлось, бо сніжна королева повернулась до простих людей. Журнальний столик порадував і його, але якщо мені дісталось прохолодне мохіто, то йому гаряче американо. Дві протилежності в одній ж…життєвій ситуації.

Прогіпнотизувавши поглядом каву, він все ж взяв її та сів на диван, добре що на іншому кінці.

- Скажіть мені будь ласка як вас там, - пролунав глибокий проникливий баритон. Я казала, що він мені абсолютно не подобається? Забудьте, лише за цей голос можна закохатися по самі помідорки. – Чому договір, який я не підписував, просто в моїх руках засвітився золотим та зник? Ах так, перед зникненням на ньому з’явився надпис «Достатньо згоди одного істинного».