Серце не піде на торги, хоч має знижку!

- Що з Костасом? - Оленка задихалася від нетерпіння.

 - Він не у Марії, не в її відділенні, - засмутився Янніс.

- Марія могла б надіслати його фотографію? - наважилася запитати Оленка.

Янніс повільно похитав головою, відступаючи подалі від проїжджої частини і підхоплюючи Оленку.

 - Ні, не могла б, - Янніс зробив виразну паузу, стискаючи Оленчину руку:

- Костас в реанімації, - промовив нарешті .

- Як він? - спалахнула Оленка.

- Важко сказати, - Янніс міг би похизуватись витримкою. - Опіків багато, - зітхнув він.

Оленка побачила, як повз них проїжджають автомобілі, коливаються акації, здіймається хвилями море ... Але нічого не чула! Їй кортіло закричати: «Чому ???», але голос виявився занадто неслухняним, щоб висловлювати якісь думки.

Янніс підхопив її і посадив поруч на лаву. Добре, що пляшка води опинилася під рукою. ТакІс, ​​дійсно, дуже завбачливий чоловік!

Оленка потроху отямилася і схилилася на плече Янніса, болюче затискаючи вервиці на запясті.

 - Я зможу до нього потрапити? - стримано запитала вона. Янніс подивився їй у вічі, ніби оцінюючи, чи не зїхала вона з глузду, проте делікатно запитав:

- Коли твій літак?

- Сьогодні опівночі, - зітхнула Оленка.

- І як ти собі це уявляєш? Ми ж навіть не знаємо його прізвища! Може, це не твій Костас?

- Якщо «мій», то я його впізнаю! - Оленка не втрачала впевненості.

- Як? - несподівано закричав Янніс. - Він же цілком забинтований, 99% опіків! Ти хоча б це розумієш? Взагалі, дивовижно, як він вижив!

Оленка на мить оторопіла. Але ... стоп! 99% - це ж не 100%! Смерті підвладне багато чого, але, на щастя, не все - смерть не владна над талантом і... щирим коханням!

- У нього ж є цілий 1% шансів злетіти над смертю, - Оленка рішуче витерла сльози і сховалася в тіні акації.

Янніс знову притиснув її до себе:

- Як ти збираєшся туди потрапити?

- Електричкою! - відрубала Оленка

- А далі? - скептично скривився Янніс.

- На таксі! - не здавалася Оленка.

- Тебе не пустять до нього в палату! Ви ж не родичі, вірно?

 - А якщо скажу, що я - його «цивільна дружина»? - Оленка втратила найменше відчуття обережності: що, як раптом там справжня дружина «власною персоною»? Та ба, якби вона була поруч із Костасом, то Оленці вже б повідомили.

 - Зрозумій, «цивільна дружина» - це «ніхто»: жінка, якій не довіряють, а найчастіше - і довіряти не збираються, - спробував пояснити Янніс. - Так будь-яка людина на вулиці може назватися твоїм «цивільним чоловіком», коли ти, наприклад, спиш і не можеш заперечувати - хіба ти готова вивернути випадковій персоні інформацію про себе, про своє здоров'я або сім'ю? Лікарі це знають краще за нас!

Дійсно, Янніс мав рацію. Оленка так хвилювалася, що забула навіть елементарні речі - а ще в шлюбному агентстві працювала колись!

Янніс подивився на екран смартфона і промовив:

 - Знаєш, мені одне замовлення на сьогодні скасували, і я б відвіз тебе на мотоциклі в лікарню, до Марії, тільки ж треба в неї спочатку запитати, чи пустять тебе? Адже мені завжди дозволяли увійти - я ж їм піцу доставляю! - Янніс посміхнувся і написав СМС, потім зацінив Оленчину дорожню валізку:

- Це - дійсно, всі твої речі?

 - Не всі, - Оленка побачила, як злякано Янніс здіймав бровами. - Ще є маленька сумочка!

 - Ну, запхні її кудись!

- А дорожню валізку куди подінемо? - здивувалася Оленка, розглядаючи мотоцикл Янніса.

- Притримаю ногами - знаєш, скільки піци я так розвіз по різних регіонах Греції?

Оленка на радощах схопила його за рукав. Він підняв дорожню валізку і закинув під сидіння - а по інший бік поклав свою фірмову жовту сумку-холодильник.

Задзвонив телефон - Янніс завбачливо відійшов, і, повернувшись, повідомив:

- Марія сказала, що можеш приїжджати: нарядять тебе у халат і маску, якщо треба - назвуть практиканткою! Сподіваюся, крові не лякаєшся?

- Боюся, - скисла Оленка, згадавши, як непритомніла на уроках біології від стендів із людським нутром. Щоб уроки біології не перетворювались на катування, вчителька дозволила Оленці малювати на останній парті плакати з метеликами і квіточками, а здавати іспит допомагали красномовні реферати про життя видатних учених-біологів. Але в даній ситуації реферат навряд чи врятує.

- Тоді залишайся - там тільки твого знепритомлення не вистачало! - розчаровано буркнув Янніс, вивантажуючи її валізку з мотоцикла, поклавши маленький редікюльчик понад подорожній саквояж, і, втомлено зітхнувши, простяг їй руку на прощання:

 - Вибач, але моя сестра не може так ризикувати - це ж її робоче місце! - Янніс підійшов до Оленки і поплескав за плече.

Оленка ледь не втратила свідомість, але вичавила через силу:

- Обіцяю: я витримаю все!

Янніс наблизив до неї речі, мало не побажав усього найкращого, але раптом зупинився:

 - «Серце не піде на торги, хоч має знижку!» Красиві слова на твоїй сорочці - не знаєш, хто їхній автор? - Янніс тільки зараз прочитав напис, старанно вишитий Оленкою.

-Елені Яннацуліа, - схлипуючи, відповіла вона.

- Це ти сама написала, Елені? Та невже?

- Ні, я просто вишила на футболочці фразу з пісні, а Елені Яннацуліа - авторка, поетеса, написала багато грецьких хітів, - самотні Оленкіні речі на асфальті мовчазно щеміли: «Ти більше ніколи не побачиш Костаса і сама полетиш до Києва!».

Янніс обмірковував слова пісні, і вагаючись, повернув Оленкіну валізку назад під сидіння мотоцикла:

- Якщо ти так любиш грецькі хіти - увімкнеш цю пісню по дорозі, добре? Навіть цікаво послухати - треба ж, я - грек, а ти розумієшся на наших піснях набагато краще за мене! Адже трасою радіо не завжди спрацьовує, а гуркіт моторів набридло слухати, інша справа - музика ...

Зневірена Оленка мерщій підхопила редікюльчик і на радощах чмокнула Янніса в щічку, вмощуючись за ним на сидінні мотоцикла. Невже шлях відкритий?