Оропос. Завмирання

Із завмиранням серця і воскреслою надією Оленка схопила телефон і відвернула екран від сонця, яке бажало залити все навколо яскравим безжальним світлом, не даючи змоги розглянути фотографію.

- Ні, не він, - зітхнула Оленка, застібаючи валізку.

- Цей чоловік (теж Костас) тільки що помер від опіків, царство йому Небесне! - Янніс швидко перехрестився.

Перехрестилася й Оленка.

 - Ти зараз прямуєш до аеропорту? - запитав Янніс. Оленка кивнула.

- Янніс, спасибі тобі! Успіхів! - вона схопила валізку і швидко спустилася до виходу, щоб марно не продовжувати  нескінченну страшну тему. Справді, чим саме вона ще допоможе Костасу? Може, і справді він не хотів направити їй запит у друзі, і в нього дійсно все гаразд? Та ні, щось серце не на місці, не бажає вірити доводам розуму.

Пароплав увійшов до гавані. Матроси скинули трап - першою на сушу вийшла шикарна дама в капелюсі. Ні, це зовсім не як в Одесі - Оленка пригадала, як одного разу взимку 9 жінок чекали біля потягу, поки нарешті зайде перший пасажир-чоловік! Забобонна провідниця, щоб не накликати на рейс «біду», нікого з жінок не пускала першою увійти до вагону ... Нарешті на обрії з'явився чоловічий силует – зраділі дами перезирнулися. Провідниця жваво відкрила двері в тамбур, але тут ... чоловік зупинився покурити на пероні! Жінки готові були його розірвати - мало не силою запхали в тамбур і увійшли слідом за ним, закляклі під морським вітром і мокрим снігом. Скільки ж можна мерзнути за "ідею" провідниці?

Добре, що в Греції інші звичаї: жінка на борту - це не погана прикмета, а навпаки - удача! Оленка зійшла по трапу і направила стопи до залізничної станції. Місто бурхливіло власним життям, не звертаючи увагу на ліниво дрімаючі човники в гавані. Ринкова торгівля спекотного полудня вже скінчилася, на березі розкинулися таверни і рибні ресторації, які очікують відвідувачів з пізнього ранку до ... раннього ранку! Перекусити, чи як?

Спанакопіта ще стане в нагоді, а тут замовимо ... що там у меню передбачено? Молоденька розторопна офіціантка відразу запропонувала кілька салатів на вибір.

- Якій каві надасте перевагу?

- Звичайно, «Еллініко»!

Оленка сіла під дозріваючими виноградними гронами, крізь які мерехтіла небесна блакить. У ранньому-ранньому дитинстві Оленка мріяла бути ... льотчицею! «Навіщо?» - питала її бабуся. «Щоб помацати небо рукою», - впевнено заявила Оленка. «Ти не зможеш цього зробити», - заперечувала бабуся. «Як? Хіба не зможу руку простягти - а небо поруч? »

Вивчивши географію, фізику і хімію, Оленка тепер могла б запевнити кого завгодно: небо - завжди поруч, треба тільки не потопати в бруді, підняти очі над болотом ... і ти обов'язково побачиш Небо!

Потім Оленка мріяла поїхати на Памір - там, кажуть, небо ближче. Із задоволенням читала книги Сріддіріна Айні (зрозуміло, читала в перекладі - арабська в'язь залишилася для Оленки величезною загадкою), подумки поринаючи у мальовничі гірські долини і простуючи по гірських хребтах, ущелинах, які мужньо перестрибували джейрани.

«От би поглянути хоча б разок на небо з гір Таджикистану, адже Памір - це Дах Світу!»

Найкращий спосіб перестрибнути всі прірви разом узяті (не на 99% і навіть не на 100%, а на цілих 2000%) - злетіти над Землею! Що ж заважає це зробити? Основна перешкода - вага людини в суспільстві. Якщо душа її позбавиться, вона знаходить крила і сміливо летить в рай.

Балачки мають рацію: в Греції є все. Еллада, здається, була задумана як маленький рай на землі - тут тобі й море, і чиста джерельна вода, і виноград, і оливки, і гірські хребти, і (хай не джейрани), але гірські козли, які на Криті так само відчайдушні, як і в ущелинах Гіндукушу!

А небо тим часом переможно дивиться на Землю – вона лише зрідка згадує про нього, коли захлинається від гару й крові ...

- Ваше замовлення! - офіціантка люб'язно принесла формочки. У спеку овочевий салат з неповторною оливковою олією - у самий раз, як і кавовий незмінно бадьорий аромат.

Літня білява працівниця прибирала сусідні столики. Помітивши, що Оленка відважно розправилася із салатом, підійшла до неї ближче і запитала російською:

 - Можна прибирати тарілки?

- Моя вимова - з акцентом? - роздратовано запитала Оленка. Інакше б до неї звернулися грецькою або англійською!

 - Гарно говорите грецькою, але Ви дуже красива - я відразу зрозуміла, що Ви - з України, - офіціантка чемно викрутилася.

- А Ви самі - звідки? - поцікавилася Оленка.

- Ми з чоловіком - з Криму, ще за радянських часів сюди приїхали ...

 - Ви - етнічні греки? - поцікавилася Оленка.

- Я - наполовину, а чоловік - чистокровний грек, - гордо заявила жінка.

- І тому вирішили жити тут? - Оленка не вгамовувалася з питаннями.

Дійсно, добре, що жінка вчасно виїхала з чоловіком - про те, як складно знайти роботу на півдні України, Оленка знала не за чутами, як чоловіки спиваються, а їхні дружини моляться на компанії мобільного зв'язку - якщо ставили нову вишку, то мужиків-екскаваторників очікувала хоча б тимчасова робота!

- Ніякого рішення виїхати ми не приймали, про що Ви? Все вирішили за нас, - сумно зітхнула жінка. - Прийшли тоді до нас люди від Горбача - він зі своєї Райкою наш будинок в Криму пригледів, ось і наказали нам через 24 годині забратися геть із нашого власного будинку. Я з валізкою, і чоловік теж – лише на вокзалі згадали, що ми обидва - греки, і на нас очікує тільки один шлях - до  Елади, - зітхнула жінка. - Як у вас там зараз, на Україні?

- Ще не повний Чорнобиль - складно, але ми пристосовуємось, - Оленка допивала каву.

 - А нам, можна сказати, пощастило: встигли виїхати ще до Чорнобиля, - задумливо пробурмотіла офіціантка - її рука з ганчіркою завмерла на місці: мабуть, вона моментально змінила своє ставлення до вимушеного давньому переїзду.

 Раптом Оленці здалося, що хтось смикнув її за рукав з проходу. Обернулася - вулиця порожня: сієста, панове! Тоді хто ж так наполегливо смикає її?