Добрі справи

Оленці перед очима постала довга негаласлива черга: ніхто не штовхався, не поспішав, здебільшого занурившись у роздуми, не заважаючи іншим. Черга огинала високий візантійський храм за периметром, наближаючись до входу. Приємно здивувала відсутність жебраків - справжній грек ніколи не жебракує, навіть якщо він - дуже бідний, а ось циганів та інших заїжджих на лімузинах гастролерів, які в прямому сенсі слова виламували перехожим пальці з метою видурити монету, як в Києво-Печерській Лаврі, тут, на щастя, немає!

- Я вже купила сувеніри, тепер ми йдемо до храму, - відповіла Оленка Артемісу, раптово відчувши себе ... дуже винуватою перед Святим Іоанном – своїм співвітчизником, про якого вона зовсім нічого не знала: скільки разів бувала в Греції, але навіть не поцікавилася! А люди їдуть сюди з усіх куточків земної кулі - ось росіяни з автобуса висаджуються, іспанська екскурсовод вивела групу з храму, а поруч молодий чоловік вивчає карту із поясненнями французькою мовою ...

В храмі люди молились, іноді спираючись на стасидії. Хтось читав акафіст. Молода невисока жінка втирала сльози з радісною посмішкою на обличчі.Черга тим часом просувалася відносно швидко - Оленка вже розгледіла іконну крамничку біля інших дверей храму.

- Артеміс, ти почекаєш на мене тут, а я швиденько книги подивлюся? - прошепотіла вона Артемісу. Той кивнув у відповідь.

У крамниці тітоньки відразу запропонували їй купити акафіст російською мовою. Звідки ж вони здогадалися, що Оленка російською говорить? Ох, цих гречанок не обдуриш – психологині хоч куди!

- Ні-ні, я б хотіла купити книгу саме грецькою мовою - мені буде цікаво почитати, - напівпошепки запевнила їх Оленка.

- Там багато стародавніх слів – хіба ти їх здолаєш? Важкувато доведеться, - тітонька подивилася на Оленку з певною недовірою.

- Труднощі мені до душі - без них життя нудне, - щиро посміхнулася Оленка. - Можете не загортати книгу в папір - я все одно читатиму цю книгу по дорозі.

Відкрила першу сторінку: «Праведний Іоанн з Малої Росії - України». Артеміс мав рацію - Святий Іоанн Руський насправді ... Український! А, може, у святі не мають національності взагалі? Хто б сказав, що Святитель Миколай (Мир-Лікійский) - не російський і не український святий? Проте жив він дуже далеко від Росії або України, та й від сучасної Греції теж не близько, проте «турецьким» Святого Миколая ніхто не додумався б назвати! А ось священномученик Володимир Митрополит Київський і Галицький, до цього був Московським і Петербурзьким, та й народився саме на території Росії - чому ж його Київським називають? Хіба не тому, що в Києві завершив свій багатостраждальний життєвий шлях? Напевне, Іоанна Малоросійського варто було б тоді називати «турецьким»? Ні, звичайно. Можливо, в цьому випадку визначення «російський» чи «український» не прив'язане до географії - так само як «Іоанн Милостивий», «Агапіт ​​Цілитель», «Прохор Лободнік». За аналогією з хлібом в супермаркеті - «литовським», «білоруським» або «фінським »: усі вищеназвані види хлібу печуть в одній і тій самій печі, назва анітрохи не означає, що цей буханець привезли з Литви, Білорусі або Фінляндії відповідно!

Багато зайвих думок, тобто ... помислів, відволікаючих від молитви! Про хліб насущний і не дуже насущний можна думати 365 днів на рік, але відвідати Праведного Іоанна Малоросійського Оленці навряд чи випаде інша можливість. Треба зосередитися - побачити свій власний внутрішній стан іноді дуже боляче, але необхідно, так само, як і витримати відвідування стоматолога!

Вона очима пошукала Артеміса серед прибуваючих прочан. проте насилу знайшла - до початку вечірньої служби людський потік не вщухав. Люди намагалися не затримуватися, тихо і благоговійно проходячи вглиб храму.

- Ми встигнемо, - прошепотів їй Артеміс на вушко.

Оленка мовчки тицьнула у придбану книжечку про Святого Іоанна - «З Малої Росії - України». Артеміс посміхнувся і пропустив Оленку перед собою.

- У нас на Україні чоловіків пропускають в храмі першими, - прошепотіла Оленка.

- Що за безглуздий звичай? - витріщив очі Артеміс, але пройшов уперед - не влаштовувати ж тут суперечки?

Він, як і більшість інших прочан, чемно приклався до пишної раки мощей Святого Іоанна. Оленка завжди хотіла втілити в життя чудове правило: «Стислість - сестра таланту!» Але їй не вдавалося швидко розлучатися з улюбленими книгами, вишивкою, готелями, піснями, а тим більше - з близькими людьми! І вона не могла блискавично прикладатися до ікон, як би щиро не намагалася!

Вкотре навернулися непрохані сльози. Щоб вони не спадали на раку, Оленка заплющила очі. «Пробач мене, Святий Іоанн, що я нічого не знаю про тебе, ніколи не шанувала навіть день твоєї пам'яті! Ти витримав жахливі тортури, не втратив витримки в полоні, не зрікся Господа! Ти прославив нашу країну на весь світ непідробним змиренням, тому ти - справжній воїн добра! У мене немає такої міці духу, як у тебе, я боюся згоріти в нашому задимленому житті, як та хвоя в пожежі. Мене нудить від усього, що я спостерігаю щодня, і не тільки від диму і кіптяви. Щоправда, такі люди, як ти, досі  дарують нам, тремтячим тварюкам, певну надію -  у нас немає віри, але є гаснуча, наче попіл, маленька надія, яку поки що можна розгледіти крізь життєву імлу. Іноді я вже не бачу нічого не тільки через пожежі, тому благаю тебе: не дай нам загинути! Збережи життя тим, кому ще не пізно! Врятуй і збережи ... Костаса! »

Артеміс дбайливо взяв її за руку - і правильно зробив, інакше б голова запаморочилася: Оленка витерла сльози, намагаючись не відставати від Артеміса.

Батюшки вже збиралися на вечірню службу, благословляючи біля вівтаря всіх бажаючих. Перед Оленкою до священика середніх років підійшло подружжя, розмовляючи англійською: батюшка дав їм кілька порад англійською, благословляючи наперсним хрестом.

Оленка не знала, на що їй просити благословіння: адже вона, по суті, вже зробила в житті все, що було їй під силу, навіть більше. Господь милостивий, ії праця не була марною - вона тепер має цікаву роботу і може їздити до прекрасної Елади! Але як змиритися з тим, що і цей крихітний рай перетворюється на попіл, відбираючи у людей життя?