Танець, якого не чекали

Коли останні акорди першого танцю стихли, гості вибухнули оплесками. Оля, щаслива, засміялась і притулилась до плеча свого чоловіка. Аліна все ще стояла осторонь — з келихом шампанського, злегка замислена, але з усмішкою. Вона навіть не встигла зреагувати, як…

— Дозволите? — пролунав упевнено-спокійний голос.

Вона повернула голову — він стояв перед нею. У костюмі, трохи розкуйовдженим волоссям і з тією самою легкою, небезпечною посмішкою, яка зводила її з розуму.

— Тут усі танцюють, а ти — ні. Непорядок, — сказав він і просто подав їй руку.

Усі гості, як за сценарієм, мимоволі обернулися. Кілька камер у руках подруг вже світили червоними лампочками запису. Оля тихенько підморгнула Аліні.

І в той момент, перед тим як вона встигла щось відповісти, новоспечений наречений — брат хлопця — крикнув з танцмайданчика:

— Тримай її міцно, брате! Бо якщо відпустиш — вже не наздоженеш!

Гості засміялися. Хтось вигукнув: “Огоооо!” А Назар-Артем-Адрій (так, він досі не зізнався, яке з трьох імен справжнє) тільки хитнув головою.

— Я і не планував відпускати, — прошепотів він уже для неї одної.

Аліна поклала свою руку в його — і в ту ж мить відчула, як запульсувала музика, вже інша, жвавіша, грайлива. Але між ними лунала зовсім інша — внутрішня. Пронизана напругою, емоцією, інтригою.

Вони закрутилися в танці — нестримно, небезпечно близько, ніби весь світ залишився осторонь. Губи майже торкались, руки — ковзали по спинах. Це був танець початку, якого боялися обидва… але якого обирали.