Зустрічайся зі мною

Кафе, ім’я і... можливість

Вечір обіймав місто ніжним світлом ліхтарів, а вулички пахли кавою й нічними трояндами. Аліна стояла біля дверей затишного кафе, тримаючи телефон в руках, і вдихала повітря з ароматом кориці. Вона трохи нервувала.

— Ну ж бо, — прошепотіла сама собі. — Або зараз, або ніколи.

Двері відчинилися, і він увійшов. У темному пальті, з легкою усмішкою, ніби винен, але водночас — впевнений у собі.

— Привіт, — тихо сказав він і сів навпроти.

— Привіт, Назар... Артем... Адрій… А може ще щось?

Він посміхнувся. Але не сміявся.

— Ти маєш повне право бути розгубленою. — Його погляд став серйозним. — Моє справжнє ім’я — Назар Артемович. Назар — ім’я. Артемович — по батькові. Але... друзі звикли називати мене Артемом. А Адрій — це друге ім’я, яке я використовую в офіційних контрактах. Безпека, бізнес, родина. І трохи захисту себе від усього.

Аліна мовчала. У її очах не було образи — тільки здивування і щось м’яке, що зачаїлося за довгими віями.

— А мені ти ким хочеш бути? — прошепотіла.

Він нахилився ближче, в його голосі було тепло:

— Тим, хто перестає ховатися. І тим, хто хоче... бути твоїм.

У цей момент офіціант поставив дві чашки кави, і між ними зависла пауза. Солодка. Обнадійлива.

— Це шанс? — запитала Аліна.

— Це... можливість, — відповів Назар. — А головне — чесна. І справжня.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше