“Вогні міста”

Машина тихо ковзала нічним містом, немов світ зупинився десь за межами вікон, а всередині існували лише вони — Аліна та... загадковий чоловік із трьома іменами.

…Він вів обережно, однією рукою тримаючись за кермо, а іншою — час від часу поправляв наручний годинник. Світло ліхтарів ковзало по його обличчю, підкреслюючи чіткі вилиці й задумливий погляд.

Аліна сиділа мовчки, дивлячись у вікно. Вогні міста розтікались калейдоскопом — неонові вивіски, зітхання кафе, тіні нічних перехожих. Її серце билося частіше, ніж повинно. Її губи все ще пам’ятали його усмішку, а її рука — тепло його долоні, коли він допоміг їй сісти в авто.

— Ти мовчиш, — озвався він. Його голос був низький і спокійний. — Думаєш, тікаєш, чи… аналізуєш?

— Усе одразу, — відповіла вона чесно, дивлячись на його профіль.

— І яка з трьох думок перемогла?

Вона зітхнула, ледь усміхаючись.

— Що мені варто боятися, але мені не хочеться.

Він сповільнив хід, звернув з головної вулиці й зупинився біля затишного парку. Там горіли ліхтарі, крізь які пробивалось тремтливе світло вечора. Місто дихало глибоко і спокійно.

— Тоді ходімо, — сказав він, виходячи з авто і обійшовши її бік. Відчинив дверцята, простягнув руку. — Я хочу показати тобі одне місце. Не хвилюйся, це не пастка, я просто... не хочу, щоб ця ніч закінчилась так буденно.

Аліна подивилась на його руку. Потім — у його очі.

— А ти завжди такий?

— Який?

— Ніби ти частина книги, яку не можна перестати читати, навіть якщо вона небезпечна.

Він усміхнувся:

— Тоді залишайся на сторінці.

Вона взяла його руку.

І в наступну мить ніч заговорила — не словами, а шелестом листя, ледь чутним биттям сердець і мовчазною обіцянкою, що вогні міста можуть бути не лише світлом, а й початком чогось справжнього.