“Танцюй, поки не розберешся”

Аліна ступила в клуб — світло блимало, музика стугоніла в грудях, а блиск на її сукні ловив кожен спалах софітів. Вона не планувала сюди йти, але після вечора сумнівів і татових слів… їй просто треба було відволіктися. Бути не “донькою успішного бізнесмена”, не “потенційною нареченою”, а просто… собою.

— Дівчата, ми танцюємо, поки мозок не вирішить за серце! — крикнула вона подрузі Олі.

Оля посміхнулася:
— А ще краще — поки серце не забуде про три його імені!

Аліна засміялася, трохи зухвало й вільно, як давно не сміялась. Пластично рухаючись під ритм, вона нарешті відчула: вона — не тільки героїня романтичної казки. Вона — жива. Спонтанна. І здатна приймати рішення сама.

А потім — як у фільмах — вона обернулась.
І побачила ЙОГО.

Він стояв біля барної стійки. В тіні.
Та Аліна впізнала.
Назар.

А може, Артем?
А можливо, той самий… справжній.

У нього в руках було два келихи.
І погляд, який ніби промовляв:
"Я знаю, що ти не могла не прийти."

Він повільно наближався крізь натовп, наче сцена вже належала тільки їм. Його обличчя залишалося спокійним, а очі — глибокими, як ніч, повна таємниць.

— Я знав, що ти прийдеш, — сказав він, простягаючи один з келихів.
— А я не знала, що ти прикидатимешся Назаром, Артемом і Адрієм водночас, — її голос був тихий, але різкий.
— Це не зовсім так… — почав він.

ЛЯС!

Його щока різко повернулася вбік. Келих здригнувся в руці, але він утримав його.

— Це за всі три імені. І за те, що я майже повірила, — Аліна стояла, як шторм у блискучій сукні. — Я не дівчинка, яку можна водити за ніс.

Люди навколо обернулися, та Аліна не звертала уваги. Вона зняла сережку з одного вуха, глянувши на нього:

— Якщо ти хочеш щось сказати — скажи правду. Якщо прийшов сюди гратися — я втомилася. В мене вистачить сили розвернутися і піти.

І вона вже повернулась, коли…

— Я прийшов, щоб сказати правду, Аліно. Нарешті.
Він поставив келих і дістав із кишені… фото. Старе, з дитинства.

— Почнемо з цього.