“Погляди й привиди”

Ресторан “Aurum” на даху сяяв, наче сцена для обраних. Світло ліхтарів мерехтіло крізь кришталь бокалів, звучала жива музика, а на вході — фотографи й охорона. Усе говорило: “сьогодні щось станеться”.

І сталося.

Вона з’явилася.

Аліна спустилась зі сходів у сукні кольору шампанського з відкритими плечима, що обіймала її фігуру так, ніби сама тканина зітхала.

На обличчі — легкий макіяж, упевненість і… тонка усмішка, наче вона знала правила гри краще, ніж хто-небудь тут.

За столиком її вже чекав він.
Його погляд змінився, коли вона наближалась. Від холодної іронії до глибокого інтересу.
Він підвівся. Простягнув руку.

— Ти вражаєш, Аліно.
— А ти тільки це помітив? — усміхнулась вона, приймаючи руку.

Меню залишилось закритим. Вони замовили інтуїтивно — як ті, хто ще не поділив життя, але вже вловлює настрій одне одного.

— Аліно, я маю зізнатися… — він почав, але тут двері ресторану гучно відкрились.

— О… Боже. — промовила офіціантка.

У приміщення увійшла висока жінка з червоною помадою й впевненим кроком, що одразу прикувала увагу. На ній — чорна сукня з глибоким вирізом. Позаду — супровід, камери, охорона.

— Ну привіт, Андрію... — сказала вона, прямуючи до їхнього столу.
— О, це і є твоя “наречена” для шоу? — її погляд впав на Аліну з ледве прихованим презирством.

Аліна не здригнулась.

Навпаки. Вона взяла келих з вином, обернула зап’ястя й промовила:

— Якщо це шоу, я попрошу підвищити бюджет.
Бо він мені обіцяє не тільки каблучку — а ще й бізнес, свободу і трохи… кохання.

Зала завмерла.

Він подивився на Аліну з захопленням.
А його колишня — з образою. Але відступила.

Аліна пригубила вино й усміхнулась:

— Ну що, обираєш — минуле чи майбутнє?