Зустрічайся зі мною

“А якщо я скажу «так»?”

Ключі лежали в її долоні, холодні на дотик, але серце пекло теплом. Аліна стояла біля вікна нової будівлі, що віднині мала належати їй, і дивилась, як у склі відбивається захід сонця.

За спиною наближались тихі кроки. Арсен підійшов майже впритул, не торкаючись.

— Ти мовчиш, — прошепотів він. — Це добре чи погано?

— Це… небезпечно, — ледь усміхнулась Аліна, не повертаючись. — Я відчуваю надто багато.

Він не відповів. Замість цього простягнув руку і зняв пасмо волосся з її плеча, повільно, ніжно.

— Можна бути небезпекою разом?

Її погляд зустрів його. Погляд, у якому було більше, ніж бажання. Більше, ніж сумніви.

— А якщо я скажу «так»… — тихо.

— То я більше ніколи не відпущу.

Він наблизився ще, і цього разу вона не відвернулася. Її пальці все ще стискали ключі, коли губи Арсена торкнулися її лоба. Потім щоки. Потім…

Поцілунок. Той, що змінює напрям. Той, який запам’ятовується назавжди.

На мить увесь світ зник, і залишилися лише вони. Відлуння сердець, запах його парфумів і її шепіт:

— А знаєш… я думаю, я давно вже сказала «так».

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше