Розділ 12 . Геометрія світла проти тіні зауча

Аня : 

​Зал заціпенів. Марія Степанівна — вірніше те, що тепер займало її тіло — повільно підіймала свій чорний жезл. Музика змовкла, залишивши лише тривожне гудіння магії в повітрі.

​— Ви думали, що кілька дітей і домашні тварини зупинять мене? — її голос скрипів, як старі двері підвалу. — Я десятиліттями чекала, поки Джерело наповниться силою вашої радості та страху. Тепер воно моє!

​Вона змахнула жезлом, і чорні нитки тіні полетіли в наш бік.

— Максе, щит! — крикнула я.

​Макс вискочив вперед, і Байт, який світився золотом, створив навколо нас купол. Тіні розбивалися об нього, як хвилі об скелю, але купол почав тріскатися.

​— Аню, я довго не втримую! — процідив Макс крізь зуби. — Її сила занадто велика!

​ Надя : 

​Я бачила, як Аня стискає свій кулон. Її очі шукали вихід.

— Надійко, Міло, нам потрібен відволікаючий маневр! — Аня подивилася на мене. — Пам'ятаєш, як ми вдома гралися в хованки з Мушкою?

​Я зрозуміла все без слів.

— Мушко! Тінь! Апорт! — скомандувала я.

​Наша собака, яка відчувала темну магію краще за будь-який детектор, кинулася не на завуча, а на її тінь на підлозі. Вона почала «кусати» темряву, і Марія Степанівна на мить втратила рівновагу. Тіні здригнулися.

​Міла, біла лисичка, промайнула білим вогником між ногами ворога, плутаючи її закляття.

​— Тепер, Аню! — закричала я.

​Аня : 

​Це був мій шанс. Я згадала урок Ігоря Михайловича про кути нахилу волі.

— Це як задача з геометрії... — прошепотіла я. — Якщо я спрямую світло кулона на дзеркало під кутом 45 градусів, воно відіб'ється і вдарить точно в центр жезла!

​Я схопила велике декоративне дзеркало, що стояло поруч.

— Надю, тримай мене за руку! Нам потрібна сила сестер!

​Надя вхопилася за мою руку, і я відчула, як через мене проходить потік неймовірної теплоти. Мій кулон спалахнув так яскраво, що засліпив усіх у залі. Промінь світла вдарив у дзеркало, відскочив і влучив прямо в чорний жезл завуча.

​ТРІСЬК! Чорна енергія розлетілася на дрібні іскри. Марія Степанівна впустила лінійку і важко осіла на підлогу, а червоне світло в її очах згасло. Вона просто заснула глибоким сном.

Надя : 

​Синій туман почав розсіюватися. Марк підійшов до нас і мовчки вклонився.

— Ви впоралися. Джерело знову в безпеці. Але пам'ятайте: Марія Степанівна не була злою, вона просто дозволила тіні захопити себе. Тепер школа очищена.

​— А що буде з тобою, Марку? — запитала я, гладячи Мушку, яка гордо махала хвостом.

​— Я залишуся тут, у тіні бібліотеки, — він ледь помітно посміхнувся. — Буду стежити, щоб ніхто не забував повертати книги вчасно... і щоб портал залишався закритим.

​Епілог :

​Наступного ранку школа виглядала як зазвичай. Марія Степанівна нічого не пам'ятала, тільки дивувалася, чому в неї так болять м'язи. Ігор Михайлович підморгнув нам на уроці англійської, а Макс приніс Байта в школу вже відкрито — завуч дозволила створити «Живий куточок».

​Ми з Надею йшли коридором, і на нас дивилися як на героїв, хоча ніхто точно не знав, що сталося на балу.

​— Знаєш, Аню, — сказала Надя, поправляючи свій новий бант. — Я вже чекаю на 27-му книгу. Бо наше життя в школі — це найкраща історія у світі.

​Я посміхнулася і відкрила свій блокнот.

— «Зустрічай нас знову, школо» — дописала я на останній сторінці. — Кінець.