Розділ 6 . Бібліотечні таємниці та невидимий хвіст

Аня : 

​Вівторок почався з дивного передчуття. Коли я застібала рюкзак, мені здалося, що він став важчим, ніж зазвичай. Але часу перевіряти не було — Надя вже стояла в дверях, вимагаючи «негайного виходу назустріч пригодам».

​Дорогою до школи ми зустріли Макса. Він виглядав сонним, але побачивши нас, усміхнувся.

— Привіт, рятувальниці. Байт передавав привіт, він уже встиг згризти бабусин тапочок. Здається, він справжній деструктивний елемент, — пожартував він.

​— Це він просто так показує свою любов! — серйозно відповіла Надя.

​Ми зайшли до школи, і я попрямувала до своєї першої лекції — англійської мови. Ігор Михайлович уже чекав у кабінеті. Але щойно я сіла за парту, мій рюкзак... завовтузився.

​— Ой, — прошепотіла я, відчуваючи, як щось м’яке тицьнулося мені в спину крізь тканину.

​Я обережно прочинила змійку. Звідти на мене витріщилися два величезні жовті ока. Рижик ! Мій кіт вирішив, що школа — це чудове місце для прогулянки, і непомітно заліз у сумку, поки я пила чай.

​— Рижику , ти з глузду з'їхав? Це ж не парк! — я швидко закрила рюкзак, але було пізно. Кіт видав коротке «Мяу», яке відлунило на весь клас.

​Ігор Михайлович підняв очі від журналу.

— Ганно, у тебе що, підручник з англійської почав розмовляти котячою мовою?

​Надя : 

​У мене був урок малювання, але думками я була в бібліотеці. Аня казала, що там є стара книга про історію нашого міста, і мені дуже хотілося її побачити. На перерві я прослизнула повз кабінет завуча і опинилася в царстві книжкових полиць.

​Там було тихо і пахло старим папером. Бібліотекарка кудись вийшла, і я залишилася одна серед високих стелажів.

— Так, де ж та книга? — я почала переглядати назви.

​Раптом на найвищій полиці я побачила щось сріблясте. Це була товста книга в шкіряній палітурці, на якій золотом було витіснено: «Хроніки Срібного Захисту».

​Я потягнулася за нею, але вона була занадто високо. І тут сталося щось дивне. Поруч зі мною промайнула тінь — швидка, як блискавка. Це був не кіт і не собака. Це була маленька біла лисичка. Вона підстрибнула, зачепила книгу лапкою, і та плавно опустилася прямо мені в руки.

​— Міла? — прошепотіла я, згадуючи свою лисичку-фамільяра з Аніних розповідей. — Ти що, прийшла з книжки в реальність?

​Лисичка підморгнула мені й зникла за стелажем, залишивши після себе лише легкий аромат хвої. Я відкрила книгу і побачила, що на першій сторінці намальований... наш дім.

​Аня : 

​Мені вдалося переконати вчителя, що це в мене такий рингтон на телефоні (хоча Ігор Михайлович явно мені не повірив, але лише хитро посміхнувся). На перерві я випустила Рижика  в кабінеті, поки нікого не було.

​— Слухай, горе-мандрівнику, нам треба тебе якось винести звідси, — я гладила кота, який уже встиг розвалитися на вчительському столі.

​Раптом до кабінету забігла Надя. Вона була бліда, але з вогниками в очах.

— Аню! Вона тут! Вона справжня! — кричала вона, тримаючи в руках стару книгу.

​— Хто справжня, Надю? Заспокойся!

— Лисиця! Міла! Вона допомогла мені дістати цю книгу в бібліотеці. Дивись, тут написано, що наша школа стоїть на місці стародавнього джерела магії. І те цуценя... воно не просто так з'явилося в підвалі!

​Я подивилася на книгу, потім на Бліка, який раптом випрямився і почав шипіти на порожній кут кімнати. Повітря навколо нас ніби завібрувало.

​— Здається, — прошепотіла я, — наша 26-та книга про школу перетворюється на щось набагато загадковіше.

​У двері хтось постукав. Це був Макс.

— Дівчата, ви не повірите, — сказав він, заходячи. — Байт щойно почав світитися синім світлом. Бабуся в шоці. Що відбувається?

​Ми з Надею перезирнулися. Школа зустріла нас знову, але цього разу вона приготувала для нас не просто уроки, а справжню магічну пригоду.