Віршоване життя

Подвиг

Подих степу. Димова завіса.

Від вогню вже й небо зайнялось.

Бій запеклий всюди розгорівся.

Оборону втримати вдалось.

І  земля здригнулась від тривоги,

Завищали  гальма десь в імлі.

Постать похитнулась край дороги

І  навік  припала  до землі.

А душа, здавалось, ще воює.

Кров гаряча поруч пролилась.

Побратим цього уже не чує,

Бо для нього це останній час.

Врятував  він  не  одну  людину,

Може, навіть не  одне село.

Він  Героєм  став  для  України,

Звівшись в  небо  ангельським крилом.

Відійшов у вічність він назавжди

І постав двохсотим вантажем.

Задля миру і заради правди.

Ми про нього пам’ять збережем.

Мужній пожежник

Коли трапляється пожежа,

Коли вже  димом все укрито,

На «сто один» дзвоніть негайно.

Оперативно та відкрито.

У мить пожежники приїдуть.

Вогонь палає, меж не знає.

І тільки полум’я яскраве

Із вікон вперто виглядає.

Команда вже уся зібралась.

Пожежник кожен — майстер справи.

Уміло так вона справлялась:

З вогню -  справжнісінька облава.

Летить на вітрі: «Вам, спасибі!»

Ви мужні, навіть героїчні.

Звичайну справу  нам зробили.

Та вдячність вам у серці вічна.                                  

Жіноче  свято 

Дорогі жінки, дівчата!

Немає кращого в нас свята,

Як день жіночий навесні,

Коли для вас усі пісні.  

Тож вам найкращі побажання

Лунають щиро спозарання:

Здоров’я, щастя і достатку,

Щоб все було у вас порядку.

В житті прекрасних вам моментів

І найщиріших компліментів                                                                                                                                   

Весна 

Весна прогнала тихо зиму

Ласкавим, першим  променем.

І вже так радісно та зримо

Пташиним кличе гомоном. 

Тендітним проліском запахли

Гаї пробуджені від сну,

І небо стало чисте, ясне.

В життя все кликало весну.

Моя омріяна любов…

Без тебе все в житті сумне.

Про тебе думаю я знов.

А чи згадаєш ти  мене?

Оте притишене озерце,

Де я  з тобою тут зустрівся.

Та образ твій ношу у серці,

У ньому я не помилився.

А ти несла в очах любов.

Побачив це тоді уперше.

Немов би вирвалось з оков,

І затремтіло моє серце.

В очах твоїх іскрилось щастя.

А я закохано дивився.

Хоча, можливо, передчасно

Своїй  любові  підкорився.

Зима

Прийшла пора зимова

І все вдягнулось знову

У білі кожушки.

На чистім покривалі 

Сніжинки спочивали,

Іскрились залюбки.

А віхола гуляла,

Бурульки розбивала. 

Зима на те зима -

Холодна і весела.

Промчалася по селах

І дотиком торкнулась

Спочилої землі.

Новий рік

Сніг лапатий випадає.

Зірка в небі  вже сіяє.

У вікні горять вогні.

Новий рік уже вповні. 

Старий рік нас покидає,

У минуле все спадає.

Новорічна ніч таємна

І сюрпризами приємна. 

Новий рік ступає краєм.

Ми - бажання загадаєм.

Хай минає ковід нас.

Всім здоров’я в добрий час!

Про Цицерона

Ораторе славний. О, Марку!

Зійшов на трибуну ти зранку,

Розпочав палку промову,

Правду брав як основу.

Вольним духом охопив,

Словом щиро запалив.

Марко, владний та сміливий,

Показав нам шлях єдиний!

Палко спасти Рим хотів,

Катиліна не впустив.

Втрапив лиш у вражу змову,

Боротьбу почав ти знову.

Присмерк Еллади

Заграли буйні води

на акордах.                        

І ллється сяйво на скелі,

щоб зігріти усе.

На березі моря

мудрує старець.

Отак терзають

думки той розум,

що нелюбо серцю.

Отак же

застав його

хлопчина.

Спитав же він:

"Як же, отче,

бути нам,

коли програли

ми при Херонеї,

коли вже курсують сюди

македонські галери?"

Підвівся та й мовив:

"От що є - це вже не спиниш.

І сумно на серці.

Але послухай!

Та ось розгубили

ми славу.

Одвернулися боги.

Але то не раз

відвернулася удача.

Та й не щадили нас

вони з Олімпу,

але встояли.

Чому ж бо надії не мати?!"

— Ех, батьку!

Де вона?

— Здавалось,

що сонце не сяде

над Афінами.

Але меркнув їх блиск і

припали до Спарти.

І ніби звільнилась тоді

Еллада!