Розділ 5: Велике купання

Розділ 5. Велике купання та Теплий Вітер

Сьогодні моя цікавість завела мене занадто далеко. Під час прогулянки я побачила вузьку щілину під великою темною шафою. Люди туди ніколи не заглядають, і я вирішила: «Це ідеальне місце для секретної бази!». Я пробралася в саму глибину, де було темно і дуже-дуже багато старого пилу. Коли я нарешті вилізла звідти, я вже не була біло-рудою свинкою. Я була схожа на велику сіру пилову кульку!

Коли Люди побачили мене, вони сплеснули в долоні: — Ой, Бон Боні! Ти ж справжнє поросятко! Пора нам рятувати твою шубку.

Мене підняли на руки й понесли в кімнату, де пахне вологою. Мене опустили прямо в білу раковину. На її дні було зовсім трішки води — вона була приємною і теплою. Мої лапки ніколи раніше не відчували нічого подібного. Це було щось рідке, щось, що лоскотало животик. Я завмерла, намагаючись зрозуміти: «Чи безпечно це?». Я спробувала спертися лапками на стінку, щоб вилізти, але теплі руки Людей м’яко тримали мене, даруючи спокій.

Потім на мою спинку потрапило щось, що пахло солодким яблуком. Це не було справжнє яблуко, бо його не можна було вкусити, але запах був знайомий і дуже смачний. Людина почала повільно гладити мою шубку цими пахучими бульбашками, вимиваючи весь той пил, що я зібрала під шафою. Я тихенько писнула: «Кві?», бо моя шерсть стала важкою і зовсім не пухнастою.

Після того, як воду вимкнули, з’явився Шум. Він був гучним, наче десь зовсім поруч пролетів гігантський джміль. Я притиснула вушка і вся стиснулася в комочок, чекаючи, що буде далі. Це був Великий Вітер. Спочатку я хотіла сховатися, але вже за мить відчула, що цей вітер — не холодний. Він був теплий-теплий! Він лагідно обдував мою мокру шкіру, і я відчула, як моя шубка знову починає підніматися і ставати легкою.

Коли Шум нарешті зник, мене загорнули в м’яку, суху тканину. Я сиділа там, відчуваючи тепло і запах яблучної свіжості.

І тут з’явився ВІН. Найкращий звук у світі — хрускіт! Перед моїм носом з’явився найсоковитіший шматочок огірка. Я миттєво вхопила його зубами. Весь мій страх перед водою та вітром зник, наче його й не було. Поки я хрумтіла смаколиком, Людина обережно перенесла мене назад у мій затишний манеж.

Тепер я знову чиста, пахуча і дуже задоволена. Але під шафу я більше — ні ногою! Ну, принаймні, до наступного разу, коли мені захочеться пригод.