Розділ перший Як я знайшла свою Хатинку

Пригоди пухнастої Бон Боні

Розділ 1. Як я знайшла свою Хатинку

Привіт, мій маленький друже! Давай одразу домовимось: я не маю жодного стосунку до глибокого синього моря, і я зовсім не родичка рожевим поросятам із п'ятачками. Мене звати Бон Боні, і я — морська свинка.

Моя історія почалася в гамірному зоомагазині. Я сиділа в скляному вольєрі разом зі своїми братиками та сестрами, ховаючись у пахучому сіні. Навколо було багато чужих звуків, і я була найменшою та найсором’язливішою серед усіх.

Я виглядала як маленька триколірна кулька. Моя шубка — біло-руда, наче пухнаста хмаринка, що випадково заплуталася в яскравих промінчиках ранкового сонця. А ще на моїй спинці розкидані секретні чорні цятки-плямки, дуже схожі на маленькі ґудзики. Знаєш, моя шерсть настільки м’яка, що якщо ти бодай раз мене погладиш, твої пальці просто потонуть у цьому теплому пухнастому морі!

Того особливого дня до нашого скла притулилися великі, цікаві й дуже добрі очі моєї майбутньої Людини. Я трішки злякалася і завмерла, ледь ворушачи носиком. Але потім почула лагідний голос: — Дивіться, вона ж схожа на солодку цукерку! Справжня Бон Боні!

Мене обережно взяли на руки, і я відчула тепло. Так я поїхала до своєї нової великої Хатинки в затишній коробці, яка пахла новими пригодами та трішки — свіжими яблуками.

Мій чарівний «Дзвоник»

Оселившись у Хатинці, я дуже швидко вивчила найголовніше правило: Людина + Шурхіт = Найбільше Щастя у Світі.

О, цей звук шелесту пакета на кухні! Для мене він солодший за будь-яку колискову чи найгарнішу музику. Якщо ти хоча б раз пригостиш мене соковитою морквою, дістаючи її з гучного пакета — все, я запам’ятаю цей звук назавжди!

Тепер, щойно з кухні долинає далеке «шорх-шорх», у мені вмикається справжній внутрішній моторчик. Я не просто біжу до краю своєї оселі, я починаю співати! Мої фірмові сигнали звучать так:

• «Ві-ві-ві!» — мій найгучніший і найрадісніший свист. Це означає: «Гей! Я тут! Я все чую! Невже це той самий хрумкий огірочок, про який я мріяла останні п'ять хвилин?»

• «Хрю-муррр» — моє особливе задоволене муркотіння та похрюкування. Так я підтверджую, що мій животик абсолютно не проти перекусити, і я вже повністю готова до серйозної дегустації!

Ось так я стала головною в Хатинці. Бо хіба можна відмовити такій плямистій красуні, коли вона так щиро каже «ві-ві»?