Зустріч у Місті легенд

Глава 16

  • Ти не господиня. 

 Вона погано зараз розуміла слова і геть не відчувала температуру чаю.  Було холодно. У нього на кухні підлога холодна. У неї постійно мерзли ноги. А зараз зсередини все покривалося льодом. Щойно почало руйнуватися її щасливе життя і мрії. А він щось каже.

Сонячний дивовижний суботній ранок. Вони прокинулися разом, деякий час поніжилися в ліжку, посміялися з якихось дурниць. Така гарна майже сімейна ідилія. Трохи боліла рука в тому місці, де вона зачепилася за гитару. Коханий чоловік готував сніданок. Яєчню. Звісно, вона готувала краще! Але потім, коли будення поглине їхні почуття, скільки вона готуватиме тих сніданків? Тому зараз насолоджувалась. 

Чай заварив в заварнику для неї. Її дратували одноразові пакетики та розчинна кава в його кухні. Як таке можна пити? Нічого, вона навчить його гарного смаку. Потім. 

  • Чашка тріснула. Треба викинути.
  • Як прикро! Це моя улюблена чашка! Я її купува на заводі "Ауді" в Німеччині. Так б'ються чашки об кам'яну раковину!

"Нічого, любий! Я вже заказала чудові чашки ручної роботи спеціально для твоєї кухні. Зелену тобі і помаранчеву мені. Вони пасуватимуть до твого дурного лісу на шпалерах."

  • Буде привід нові купити. - легко шуткувала дівчина, коли він міняв чашку на іншу. 

Налив чаю їй, собі. Всівся навпроти і розпочав:

  • Нам треба розійтися. - Хитро дивився на неї.
  • Я проти! Чому? - вона вирішила, що це жарт.
  • Щоб ти не звикала до мене.
  • Запізно. Вже звикла. - здається, не жарт.
  • Коли? Я намагався зробити все, щоб цього не відбулось. Зустрічатись якомога рідше, телефонував тобі не так часто.

"Дурнинку. А я вважала, що ти оберігаєш мою свободу і мій спокій. От дурепа. Так, ти мені і прізвище своє не повідомив, і дату народження, і з мамою так і не познайомив. Чи мені просто зручно було на це не звертати уваги?"

  • До того ж ти не господиня. - йому здавалось це важливим аргументом. Він з надією дивися на неї.
  • Тобі це важливо, тому що ти так розумієш, що тебе кохають? Або тому що жінка повинна бути господинею? - вимогливо дивилась йому в очі.
  • Тому що розумію, що кохають. І тому що винна. Мені потрібна господиня в хату. Я хочу одружитися. - він дивився вбік, струшував головою.

На його обличчі проявлялось нерозуміння від безглуздості запитання. "Кожна жінка повинна бути господинею в хаті - це ж просто. Мене не можна кохати. Я цього не розумію. Навіщо ти задаєш такі питання?" - можна прочитати на ньому.

  • Розумієш, якщо перший варіант, то я можу. Щоб ти відчував себе коханим. Якщо другий - це не до мене, вибач. 

"Ну от. І тут борщ та ганчірка в пріоритеті. Ну скажи ж мені, що я для тебе важлива, як особистіть! - боліло і вблагало все всередині. - Заради цих слів я здатна, навіть, перетворитися на господиню. Колись вже вийшло. І зараз зможу. Тільки скажи, що тобі я потрібна. Я! Не якась абстрактна господиня в хату!"

  • Ти не хочеш заміж. Ти не хочеш заміж за мене. - його обличчя було сповнене потайної надії. Ніби він хотів розруйнування цього ствердження.
  • Не було такого! - впевненно.
  • Було! Ти говорила, коли ми до моїх батьків їхали.
  • Я говорила, що не збираюсь заміж зараз! - головне, говорити дуже впевненно і переконано. Щоб у нього навіть думки не промайнуло, що було по-іншому.

Вона згадала той епізод, про який говорив чоловік. Вони їхали в автівці, він задавав питання:

Ти так легко погодилась на зустріч з моїми батьками?

Я подобаюсь батькам зазвичай. І я не збираюся за тебе заміж. От якби збиралась, хвилювалась би.

Погралася в вільну жінку! От дурепа! І хто її за язика тягнув? Хотіла показати, що не збирається обмежувати його свободи та права вибору. А виявилось…

По ногах холод пробирався вище. Туди, де ще годину назад було гаряче від нього. Каменіло та покривалося льодом все.

"Зараз до серця добереться" - мляво текли думки.

  • Дай віскарику.
  • Не треба тобі зараз віскарику!
  • Треба. Дай.

Маленьку чарку для горілки він наповнив до країв. Звісно, протер її перед тим, як наливати. Повна чарка виблискувала в рідких променях сонця.

  • Ого! Яка доза! 
  • Ти можеш все не пити.

Вона подивилась на нього знищувальним поглядом. Випила майже все.

  • Гарна анестезія!

Із рота, з горла, глотки, стравоходу пішов тілом вогонь, туди, вниз. Зучтрівся з холодом. Вигнав його.

"До серця не дійшло", - також мляво думала вона.

  • Але це не головне.
  • А що? - "Ще щось? Може, не треба? Я не хочу!"
  • Я не відчуваю тих емоцій, яких хочу.
  • Яких?
  • Закоханості. Я знаю, як це. Я вже закохувався. У мене була дівчина півроку тому, вона качала по емоціях, мені з нею було добре, вона мені підходила. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше