Глава 14

 Жінка вийшла з машини та стояла з нею поруч. Дивилася навкруги. В синіх джинсах та синьому сюртуку вже було спекотно.  Роздивлялася  уважно автівку.

- Вона ж синя? Або чорна?

- Темно-синя. - Він здивовано подивився в її бік, наче кажучи “ що вперше побачила?” Підняв капот і порпався там. - доведеться брати акумулятор. Зачекай.

 Вона примружилась на сонці, подумки розмовляла з темно-синього автівкою. Сьогодні вони були одягнені в однаковій кольоровій гамі.

 Чоловік зник в арці і потім з'явився на балконі.

- Візьми, будь ласка, щоб я не носив туди-сюди.

 Жінка встала навшпиньки, намагаючись втримати важку штуку, яку він віддав. Утримала. Поставила на огорожу підвалу, збираючись чекати, допоки він вийде назад. Чоловік, не довго думаючи, сплигнув з балкону і забрав у неї важку штуку. «Як романтично! Чоловік до мене плигає з балкону. Ну, не зовсім до мене, але все одно кумедно!» Він з'єднував цю штуку з чимось в капоті. Дівчина відверто милувалася рисами такого зосередженого обличчя. Вона ще його таким не бачила. Це була її слабкість, спостерігати за людьми в моменти, коли вони цього не чекають.

- Ти зараз мені допоможеш. Будеш вмикати запалення. Ти колись за кермом була? - він уважно і зосереджено дивився на неї.

- Ні.

- Автівку заводити вмієш?

- Ні. -  голос був тонкий, невпевнений.

- А мене?

- Так, - вона самовдоволення посміхнулася.

- Дивись, коли я скажу, робиш ось так. - він посадив її на водійське крісло та показував маніпуляції з ключем.  Жінка звикала до того, що вона сидить на місці водія, побоювалася, що зробить щось невірне. Почувалася ще гірше, ніж при знайомстві з його батьком та друзями. Ноги так до кінця і не забрала.

- Давай.

 Кілька разів в неї нічого не виходило. Щось вона робила неправильно. Він злився. Автівка не заводилась. Жінка нервувала.

- Ти одразу ключ відпускаєш? - підняв він голову в черговий раз.

- Так, - понурила погляд донизу.

- Зачекай трохи, потім відпускай, - його очі потеплішали, голос заспокоював і підтримувала.

 Вона зробила так, як він сказав. І відчула цю магію! В цей момент під її руками і тілом замурчала, ожила автівка! Це дивне почуття! Воно ні на що не схожа! Жінка, нарешті, зрозуміла причину його ніжного відношення до автомобіля.

- Як тебе звати?

- Ксюша.

 Дурниці та фантазія, вона зраділа цьому діалогу. І попросила машинку берегти свого власника та їздити  вправно. Вони домовились по-жіночому. Чоловік від’єднував дроти від капоту. Ба-бах. Впало щось.

- Вм’ятина! – щось не складалося з цією прогулянкою. Вона вже готова була все відмінити, принаймні, його участь.

Заплигнув назад на балкон. Вийшов з арки. Сів на своє місце за кермом.

- Тобі скільки часу потрібно?

- Година-година двадцять.

- Це довго.

- Година! Хоча б хвилин сорок.

- Добре, сорок хвилин. Я як раз з’їжджу, заміню акумулятора.

***

 Добре, що сукню прасувати не треба!  Вона висіла в шафі на окремій  вішалці. Рожева. Темно-рожеві та білі вузенькі смуги давали ефект ніжно-рожевого кольору сукні. Комірець, як на сорочці, як у її супутника на футболці сьогодні. Рукава також нагадували сорочку. Асиметричний розкрій сукні, короткої спереду, трохи довшої ззаду, надавав всьому образу романтичності та невагомості.

- Готова? Я на тебе чекаю вже кілька хвилин.

- Добре, ще трохи, виходжу.

 Вона вділася за сорок дві хвилини. Оновлена, в чудовій сукні та улюблених зефірно-рожевих кедах, чекала на нього на сонечку. Вітер грався довгим яскраво-рожевим  пір'їнками її сережок.

- Ух ти! Це сережки? Я подумав вже волосся покрасити встигла. Здивувався: ось це оперативність! - захоплено прокоментував він її  образ.

- Ні. Щоб волосся покрасити потрібно набагато більше часу. - вона щасливо посміхалася, терлася об нього щокою. Відчувала сильні власницькі руки на спині. Їй подобалося, коли він в такому грайливому настрої.

- Ну все, погнали! - скомандував хлопець

- Ой, сукня помнеться, якщо пристебнутися. Жалко, - вона розгублено дивилася на пасок безпеки. - Чоловік вже під'їжджав до небезпечного повороту з різким уклоном. - Доведеться тобі везти мене дуже обережно! Або сам будеш апельсини мені в лікарню носити! - веселилися вона в дорозі. Її звичка постійно пристібатися була йому неприємною. Можливо, він вважав, що вона йому не довіряє. Йому вона довіряла, але на дорозі повно ідіотів, а в голові настанови батька та дядька. Так і їздила завжди пристебнутою. Це був перший раз з ним, коли вона собі дозволила не пристібатися. Це був, взагалі, перший раз, коли вона їхала попереду без паска безпеки.

- Якщо я не довезу тебе, апельсини тобі навряд чи знадобляться.- він дивно й серйозно подивився у її бік.

“ Ура, зануда повернувся!”