Епілог

Гарні чоловічі руки з довгими пальцями тримали кермо. Так, не роздумуючи, люди дихають, ходять, відчувають своє тіло. Автівка була ніби продовженням його тіла. Дехто бездумно гуляє, а він бездумно їхав. Руки, не ноги, вели його зараз. А куди?

Він відірвався від своїх роздумів і подивився навкруги. Впізнав дорогу. Звісно, і не дивно, що він сюди приїхав. Цією дорогою він їхав на першому побаченні з тією, про яку зараз думав. Він і за кермо сьогодні всівся, тому що вже не порався з думками. Цигарки не допомагали. Бухати він вже бухав. Тоді, коли повідомив їй про їхній розрив. Не думав, що так зачепило. Рішення було його, зважене, логічно обґрунтоване. Що він їй і виклав. 

Він тоді був готовий до всього. До того, що вона закотить істерику і почне кричати, розпочне скандал, посміється, погодиться. Крім її відповіді, що він запізно схаменувся переривати їхні відносини. Щоб вона не звикала. Вона давно вже звикла. Як він проґавив той момент, чоловік не розумів. Хоча вважав себе спостережливим. 

Її емоційний зрив також проґавив. Відпустив спокійно. Вона добре трималася. Все, що було незвичного - бажання випити віскаря. Правда, здалося тоді, що біля свого під'їзду вона витирала сльози. Хотів наздогнати, обійняти ці вперті плечі і витрусити з неї весь біль, лють, хоч якусь емоцію. А потім забрати в оберемок та відвезти її, як дикун, у свою печеру. Але, ні. Ані сльозинки, нічого. Вона навіть знайшла в собі сили подякувати йому. Легше було б, якщо мудаком обізвала. 

На цьому ґрунті і бухати розпочав. Начебто не підходить вона йому, а чимось зачепила. І господиня вона ніяка. Мама не оцінить. І за емоціям не качає. А щось в ній є таке. Спокійне, самовпевнене до нахабства. Ні, не розумів він її. Занадто вони різні. 

Чого ж його так накрило в той момент? Чому він зараз бездумно їде цією трасою, де вона дивилась захід і розповідала про Марс та Венеру? І просто сиділа, відвернувшись, думаючи про щось своє?

У нього ж зараз все добре? Облаштування квартири закінчує, баба вдома чекає. Ну і нехай капці вульгарні. Знову ж таки це її слово. І "баба", і "вульгарні"! Однак надійна, зрозуміла, своя. Та й мамі подобається. Хазяйновита і його кохає. Одружаться, дітей народять. 

Він зупинився, запалив цигарку. При ній, тій, іншій, він не палив. Їй не подобалось. Знов повернувся в той вечір, коли запитав її, чи не проти вона, щоб він палив. Вона була проти. Така неприступна в своїй довгій сукні. І в кедах. Жінка!

Він допалив. Оглянувся на похмурий сумовитий лютий навкруги. Зрозумів, що почав мерзнути. Сів назад в машину. Дивився у вікно на сумовиті поля. Її він також декілька разів назвав сумовитою. Був тоді не в настрої. І вона якось стислася, без настрою була. Це він відмітив тоді. А чому, навіть не задумався. Приміряв, порівнював, підходить-не підходить. Впізнавав-вгадував-передбачав-аналізував. А як вона закохалася, проґавив. Може, справді, поквапився?

Згадав, як вона реготала з його роздумів про кохання та відносини. Чи не було в цьому сміху чогось особисто її, не маючого відношення до нього? Руки її, які ковзнули по волоссю, коли знімав її з парапету. Тіло, притиснуте до тіла, довірливе, тепле, легке, тендітне. Вона могла обуритися, щось сказати. А запустила руки в волосся. І реготала-реготала, на всю вулицю.

Вона і під час близькості була гучною. Його це бентежило. А що сусіди подумали? Згадав, самовдоволено посміхнувся. Тепла, злегка незграбна, податлива, гаряча, приймаюча. І ця її дурна звичка, відкривати очі під час поцілунків. Цікаво, під час сексу вона їх також відкривала?

Він відволікся і знов став аналізувати, коли, як, чому проґавив той момент.

Ця її фраза: "Не хочу тебе спаплюжити," - коли він віз її до батьків знайомитись, та до друзів. Невже, для неї це дійсно було важливим? І додержалася слова. І такий тост гарний сказала. "Щоб вас цінували". Чи цінувала вона його? 

Він цього не знав і не зрозумів, допоки вона писати не почала. Довгі проникливі повідомлення. На половину з них він і відповісти не зміг. Це все про нього? Розлютився спочатку, що вона згодом знов писати почала. Ці її мрії. Мрії. Приємно бути героєм таких мрій! Вони начебто прості, а такі теплі. Фізично вона пішла. А ментально і емоційно залишилась. 

Згадав, коли фізично була поруч, а на рівні почуттів пішла. Ляпнув тоді, не подумавши. Також пропустив дзвіночок. Був здивований. Не закотила скандал з вимогою відвезти її з озер. Залишилась. Поводилась гідно. 

А потім видала. І так блукав в темряві. Він посміхнувся. В соснах, не в трьох, правда. Не міг дорогу знайти, допоки вона розповідала, що все на цьому скінчилося. І в ту мить закінчила все. Він смутно відчував порожнечу та якісь завихрення простору, лють, яка йшла від неї. 

А потім лють пройшла. Теплом сповило і дорога знайшлась. Чомусь не зміг тоді цей мовчазний відхід витримати. Зупинив автівку. Не знав, що робити. Доторкнувся до неї. Відчув у відповідь рух. Забирав її руки від обличчя і зрозумів, що воно в сльозах. Витирав ті сльози, цілував лице. Допоки вона не відповіла, не розслабилася. Тоді з'явилося почуття, що все правильно, все вірно, так і повинно бути. 

Віз її додому і хотів, щоб дорога продовжувалася. Тим більше, що вона і під колеса лягала, і автівка поводилась добре.

 Обіймав її при прощаванні таку довірливу, теплу. Вона завжди так легко  і невимушено йшла до нього в руки. Пахла так. Що не втримався, вголос сказав. І ось те її: "Забирай". Якщо тоді забрав, навіщо потім відпустив, відштовхнув?