Глава 5

Пройшов вже деякий час з їх останньої зустрічі. Від нього не було ні дзвінків, ані повідомлень. Жінка вже і не чекала нічого. Занурилась в роботу і налагодження побуту. Забула, як виглядає її новий знайомий. Як не намагалась, ледь згадувала його ім’я. Раптом, це саме ім’я висвітилось вхідним дзвінком.

• Тебе можна запросити сьогодні на шашлики?

Ммммммм, шашлики! Він, однозначно, вгадує її слабкі місця. І яка слушна нагода нічого не готувати! А шашлик, приготований для неї чоловіком, це щось неймовірне! Як на тому не-побаченні. Тобто, хлопець вважав, що це побачення з ним. Виявилося – з приготованим ним шашликом.

 Він сам обрав краще м'ясо, замаринував його так, що пальчики оближеш, взяв все необхідне для пікніку. А вона. Вона, як завжди. Була красива і спізнилася на годину з чимось. На екскурсії була з улюбленою письменницею.

При ароматі смаженого м’яса забула про все інше, осліпла, оглухла. І побачення виявилося єдиним. А хлопець ображеним ще надовго.  Це було її правило, в принципі, робити перше побачення єдиним, якщо розуміла, що нічого з цього не вийде. А шашлик був неймовірним!

Ой, а що там їй віщують? Ну ось, не без підступу, вона почула кінець фрази:

 - Нічого, що це буде у  мене?

- Там буде шашлик!

- Там будуть мої батьки.

«От підстава».

• Мені ж не заміж за тебе виходити! Там буде шашлик! – стандартна відмова про «не заміж» знов спрацювала.

От і привід намалювався купити собі нову кофтинку. Зелену. Вчора приміряла. Треба зайти до крамниці забрати після роботи. Нема в чому навіть на шашлики піти з усім її романтично-сукняним гардеробом!

 Вона пропустила повз вуха ще кілька питань. Деякі почула. Вони здалися досить дивними для такого недовгого строку знайомства.

- Ти допоможеш мені салат нарізати?

- Ні. – слова пролунали раніше, ніж вона встигла придумати м’яку відмову.

- А якщо я дам тобі ножа і дошку?

- Я руки поріджу. – відповідь була квапливою.

- Навіть так? – чоловік явно здивувався.

- У мене вдома ножі тупі і нормальними ножами я руки ріжу. – пояснила вона, подивившись на шрам на вказівному пальці лівої руки. Як раз після такого порізу гострим ножом.

Це за часів студентства вони з подругою різали копчену рибку до пива. Тоді вона ще пила пиво. Риба була жирна, смачна. Ніж у подруги вдома гострий. Дівчина добре пам’ятала те відчуття неминучості події, коли ніж зірвався з якоїсь хребтової кістки і змінив траєкторію руху до її пальця. Встигла подумати, що нібито ніготь не повинно зачепити. Нервові закінчення також. 

Потім був добрячий шматок м’якої тканини пальця, який висів на міліметрі шкіри. Море крові. Кров у неї згорталася погано, тож йшла довго. Пошуки пластиру. А через декілька годин був виступ на студентському конкурсі. Танцювальний етап… 

Там була така фішка, що в кінці танцю з задніх карманів джинсів вони з дівчатами діставали купу маленьких нарізаних папірців білого кольору і кидали в зал. За задумом, ці папірці повинні світитися в дискотечному світлі. І як ото тепер з таким пальцем той фокус робити?

З конкурсом тоді впоралась. Зайняли друге місце. А от з гострими ножами досі не любила зв'язуватися.

***

Після роботи жінка неквапливо зайшла до крамниці, забрала кофтину. Заодно оформила дисконтну картку цього магазину.  У неї не було ще. З тих пір як  оселилася в великому Місті, вона збирала дисконтні картки різних крамниць.

Допоки вона прасувала легку блузку без рукавів, червону з маленькими чорними серцями, і намагалася зробити укладку на свіжовимитому волосі, чоловік підганяв її в телефонному режимі. На макіяж вже не вистачало ані сил, ані часу. Вона почувалася голою і беззахисною з ненафарбованим обличчям.

- О, горошки! – захоплений дитячий погляд на її блузку. Ще до привітних обіймів та поцілунку.

- Це сердечка! – розлючено відповіла. Її виснажили підганяння та дебати впродовж зборів.

Вона  нікуди не напрошувалась, то й нічого їй пред’являти претензії. Не подобається щось – до побачення! Нервовий стан був іще і від думки про зустріч з його батьками та друзями. Він занадто поспішав. Куди? Навіщо? Вона не знала.

***

- Ти так легко погодилась на зустріч з моїми батьками? – це вже в дорозі, в салоні автівки.

- Я подобаюсь батькам зазвичай. І я не збираюся за тебе заміж. От якби збиралась, хвилювалась би. – Хоча вона і так хвилювалась. Але ж не показувати цього цьому нахабі і тирану. Засмутити він її хотів. А  як же… Вона язувала і збуджено щось говорила.

- Там будуть мої друзі.

- А ось це вже підстава! – вголос вона це також сказала. Це реальна підстава! Друзів їй не вистачало! Не збиралась вона ставати частиною його світу.

- А ти боїшся народжувати? – потік безтактовних питань продовжувався.

- Ні. Я боюсь їх вчити і виховувати в нинішній системі освіти.

- Головне, щоб людина була хороша.