Глава 3

Вона вийшла з під'їзду і не побачила його одразу. Серце разом з піднесеним настроєм впало вниз, в розчарування. Видих, видих. Заспокоїлась. Подивилася навкруги. Він докурював в кінці доріжки, засадженої квітами. Високі і нахабні, вони заполонили все місто і її серце, визиваючи кожного разу приступ милування. 

Чоловік допалив цигарку і радісно посміхаючись покрокував їй назустріч. Дівчина чекала, стоячи на місці. У нього було кілька метрів, щоб встигнути розгледіти її сьогоденну: збентежену, романтичну, в ніжно-бузковій сукні і з забраним волоссям. До речі, сукню була зшита за її ескізами. Ще одна маленька слабкість. Вільна зачіска відкривала шию, а навкруги голови вилися німбом неслухняні кучері. Вона сама собі здавалася надзвичайно милою та зворушливою. Саме такого ефекту намагалася досягти.

Вона без роздумів пригорнулася до чоловіка та завмерла. Це було звичне привітання в колі соціальних танцівників і робила вона це автоматично, не думаючи, що це буде сприйняте якось невірно. До речі, запаха цигарок від хлопця вона не відчула.

• Обіймашки! - якось здивовано та радісно.

Дівчина насилу згадала, що це всього лишень друге побачення і цей чоловік не один з улюблених партнерів на танцполі. З небажанням відірвалася від нього. Сьогодні він сподобався їй більше. Точніше його вбрання: сіра футболка, рвані джинси та білі кеди. О, білі кеди! Жінка навіть позаздрила їх ідеальній білизні, ніколи б не ризикнула таке взути. Хлопець здавався вільнішим, молодшим, щасливішим.

• Ти такий засмаглий!
• Це футболкова засмага, я це так називаю, - він дуже безпосередньо відгорнув рукава, відкриваючи частину незасмаглої шкіри. 

Дівчину загіпнотизувала ця смуга, така тендітна і беззахисна. Захотілося доторкнутись. Вона розморгалася і почала розповідати якісь милі нісенітниці. "Знов хвилююся, маячню несу!" На виході з чавунних чорних воріт її рука опинилася в його руці.

• Підемо за ручки? Ти коли-небудь так ходила? А я не полюбляю. Але з тобою мені приємно так йти. До кав'ярні?

Вона не встигала нічого відповідати. Вона навіть йти за ним не встигала! Але за руку з ним йшла би і йшла. Хоч… Хоч в пекло… Згадалася вогняна вистава у Львівській копальні кави, її жах від підземелля та цього вогню. На думку тоді припало саме пекло. Хоч в РАЦС. Тут нічого було згадувати. Просто асоціації. Що РАЦС, що пекло лякали однаково. 

***

Він цілеспрямовано та вперто, з якимись думками вів її в одному йому відомому напрямку повз старовинної площі з клінкеру. Коли дівчина винаймала житло, її потішила назва - Красна площа. Не Червона, а саме Красна. Подейкують, тому що красива. Нічого красивого в площі не було: великий овал, викладений маленькими цеглинками. З одного боку її улюблена дорога на роботу, з протилежного зелений будівничий паркан. Праворуч "її" парк зі співаючим та танцюючим фонтаном. Зліва промайнув сірий силует драматичного театру з парком позаду. Парк Богдана Хмельницького, але вона завжди плуталась і хотіла назвати його як драмтеатр - імені Тараса Шевченка. Саме тут вона вперше побачила ті ялини-велетні, саме тут вперше шукала Сірого Вовка та богатирів.

"А, може, він і є той самий Сірий Вовк?  Тільки  тимчасово перетворився на чоловіка? Зараз він перекинеться і місто перетвориться на те саме, часів богатирів. От буде цікаво!" Жінка зітхнула і подумки посміхнулась своїм фантазіям.

"І куди ж ми так рішуче  і наполегливо мене ведемо?  Він милий. Що з обличчям? Нащо так стискати  губи? А який зосереджений погляд! Наче на катування мене веде або на екзамен з гарних манер! Побавимось". Вона відчувала за його відвертістю і щирістю ще щось. Здавалось, що він постійно її сканує за невідомими їй параметрами.

"Алея їжі. І куди ж ми тут?" Привітно горіли павутинкою натягнені ліхтарики в вигляді лампочок над літніми терасами закладів громадського харчування. Декілька кварталів одне за одним йшли кафе, кав'ярні, піцерії, ресторани. Вони зустрічали всіх приїжджаючих з центрального в'їзду в місто і одразу гостинно запрошували поїсти. 

Вздовж ошатних вітрин вишукувались столики із стільцями, кріслами-мішками з кальяном на додачу. Біля одного з ресторанів навіть були зелені дивани! Усюди грала музика, сиділи гарно одягнені чоловіки і жінки, десь бігали діти, ходили бабусі з квітами на продаж. Настрій цієї частини вулиці був піднесений і святковий, джазовий і американський.

"І куди ми тут? Хочу до зелених диванів… Кондитерська? Він з мене глузує. І як це розуміти? Добре, подивимось, що на мене тут чекає."

Крихітні скляні столики, в тендітних вазах квіти синього кольору. Було затишно. Вільний тільки той столик, який би вона сама обрала в будь-якому випадку. Її лицар допоміг їй сісти на стілець і сам влаштувався. Довгі ноги не вміщувалися за крихітним столиком і сидів він досить кумедно, виставивши їх в бік 'проїжджої частини' тротуару.

Приємна офіціантка принесла меню.

• Мені торт 'Снікерс'. Раджу тобі. Тут горіхи, згущене молоко, шоколадне тісто. Можна його замовляти на свято. Можна цілий або половинку. До речі, я  замовляв на День народження. 

Цікавий погляд поверх меню.

• Я вмію такий пекти. - Дуже зацікавлений погляд поверх папки з меню.
• Ні, шоколадний торт з горіхами важкувато на ніч глядячи. Тим більше, що нам гуляти залишилось годинку. 
• А довше?
• Ні, довше не зможу, мені вставати зранку.
• А прогуляти не можеш?
• Ні. - посміхнулася такій наївності. - Що тут у нас? Тістечка з заварним кремом. Цікаво. Так, і бельгійські вафлі! О! Що ж обрати?