Глава 2

Ліс в цьому місті був живий, у нього були очі і голоси, і руки. Він споглядав і розповідав історії. Грався з вітром і зберігав стародавні таємниці.

Взагалі-то місцеві аборигени називали це місце міськсадом. Але то був справжній казковий велетенський ліс, за її відчуттями. А в ньому неймовірно і незрозуміло звідки виникла доріжка. Кремезні дерева, серед яких по місту було багато ялин, нібито споглядали за людськими забудовами. Зверхньо так спостерігали. Готові у будь-яку мить поглинути у небуття всі смішні спроби увічнити те тимчасове, що будували сучасні люди. 

Періодично виникало стійке відчуття, що за найближчим деревом видніються богатирі з билин. А з-за однієї з ялин вийде Сірий Вовк зростом з неї і про щось запитає мовою людською. Ніби-то справжнє місто залишилось там, у часи розквіту Володимира-Ясна Сонечка, Іллі Муромця, Добрині, Микити. І хати досі одно- і двоповерхові, і стоять дерев'яні тереми. І люди там  усміхнені і добрі. Вони вміють говорити з тваринами і розуміти цей ліс. 

Мабуть, враження від ялин Міста легенд накладались на такі милі її дитячому серцю билини. Як в її фантазії київські богатирі опинилася на чернігівських землях, вона не знала. Історія не була улюбленим заняттям в школі. Безліч казок та жвава уява наразі заміняли достеменні історичні факти. 

І відчуття. Від них нікуди не дінешся. Час плив по-іншому. Завжди хотілось спати і нікуди не квапитись. Місцеві жителі не вважали за потрібне поспішати або приходити на зустрічі своєчасно. Мабуть, тому і здавалося, що сучасне місто - це лише маска, або сон, який прикриває справжнє, легендарне місто.

На разі скрізь цю казку йшли сучасні молоді люди: хлопець у темно-синій футболці, такого ж кольору штанах та чорних чоботах та дівчина в довгій блакитній сукні. Вони базікали про всяке-різне. За такими балачками добре помітно, чи думки збігаються, чи буде людям комфортне мовчати одне з іншим. Можливість разом помовчати, на думку дівчини, була важливою складовою гарного співіснування.

Почалось це занурення у казку досить пристойно. Чоловік припарковав автівку біля високого сучасного будинку з панорамними вікнами. На контрасті з високоповерховою білою вишуканою будівлею навпроти стояла незграбна споруда, викладена плиткою в стилі радянських часів. 

Звісно ж, принцесі допомогли вийти. Така проста магія діяла на неї невідмовно. І от дівчина вже довірливо йшла за ним, навіть не розуміючи, де обіцяний парк. Занадто високі будівлі  в великій кількості тисли на неї, нові райони  з-за цього здавались ворожими і байдужими, не давали дихати, викликали тривогу.

Вона  справлялась зі своєю клаустрофобією, а ноги ступили вже на червоно-білу зебру, яка стелилася ковдрою через вулицю з досить інтенсивним рухом, прямісінько під споруди парадного входу до парку з якимись клумбами. "Майже червона доріжка або скатертина-самобранка. Мабуть, це дуже велично виглядає з боку. Галантний кавалер якогось таємничого ордену супроводжує дебютантку на бал! Бальна зала якась дивна." 

Замість білих колон назустріч виступили чепурненькі клумби з квітами. Прямокутники  із заокругленими кутами вкриті імітацією цеглинок.

"Парк "Міський сад" 

11,2га 

Старовинний парк з багатовіковими дубами, липами, кленами, в'язами, а також насадженнями пізнішого періоду. Закладений на місці природної діброви у ХУ111 столітті, як місце відпочинку у жителів міста.

Охороняється законом."

Читання надписів було її слабкістю.

• Майже дорога, викладена жовтою цеглою! - це так її розвеселили жовті з сірими і червоними цеглинки доріжки.

Вона оглядалась в надії побачити щось схоже на сад. Навкруги були височенні дерева, серед них доріжка, вимощена жовтою цеглою, посеред доріжки прямокутні клаптики клумб. Гарнесенькі дерев'яні лави по боках. Нічого схожого на сад не було.

"Ой, здається, мені щось розповідають!"- оговталась вона нарешті від вражень і повернула голову в бік супутника.

• Інколи цей фонтан весь наповнюють водою. Це дуже дорого. - жовта доріжка роздвоювалась завдяки величезному басейну в вигляді художньої палітри прямісінько на їх шляху, огортала його і знов вела прямо. - Там збоку атракціони.
• Де? - з-за дерев виглядав низенький парканчик, за ним ховалися паровозик і сучасний комплекс для дітей з гіркою і драбинами. 

Погляд виявив велетенські "човники" і "ромашки", здається, там далеко ще щось є. Назви всіх цих залізних монстрів повилітали з пам'яті. Парк атракціонів здавався більшим, але видно було мало чого. Дерева добре ховали свою здобич.

• Так, тут можна покататись вдень.
• Ні, не люблю я ці штуки. Вони якісь ненадійні. Ніколи не довіряла залізним спорудам з гайками. 

 Казкова доріжка розтікалася вбік, перетворюючись на затишні майданчики з клумбами і афішою. По-сусідству розташувалась галявинка з кумедними звірятками з мультиків: білочка, їжачок, Вінні-Пух, П'ятачок і сімейство грибів.

Казкові ялини росли прямо посеред крамничок із солодкою ватою, напоями, поп-корном, хот-догами, морозивом. Правіше жовті цеглинки перетворювалися на вхідний майданчик до атракціонів з легкими воротами і касами. 

Зліва одиноко посміхався клоун в смугастому біло-червоному з жовтим вбранні. Одноколірна з ним доріжка скінчилася, спираючись на дерев'яну лаву  по периметру оглядового майданчика. Від нього відходили доріжки ліворуч і губилися серед дерев.