2 глава

Повернувшись додому, я відчувала себе виснаженою після такого важкого дня. Лягла в ліжко і намагалася забути про все погане, сподіваючись просто заснути і не думати про сумні моменти. Вранці, прокинувшись, я без особливого настрою вирушила на кухню за кавою. У цей момент мене охопило усвідомлення: я більше не побачу його, і від цієї думки мені стало дуже прикро. Я сиділа, потягуючи каву, і розмірковувала про те, що робити далі. Раптом зрозуміла, що запізнююся на роботу. Швидко зібравшись і допивши свій напій, я вискочила з дому, прямуячи на "улюблену роботу".

По дорозі я розмірковувала про те, як багато гнилі в цьому світі, але разом з тим усвідомила, що в ньому є і безліч прекрасних моментів. Поки у мене є час, я повинна пережити ще багато всього.

Коли я нарешті приїхала на роботу, мій бос зібрав усіх у кабінеті — саме там зазвичай проводилися співбесіди.

— Вітаю вас, колеги! Сьогодні я хочу повідомити, що йду у відпустку на деякий час. Поки мене не буде, вас буде курувати Володимир Анатолійович. Сподіваюся, ви з ним порозумієтеся.
— Доброго дня, колеги! Я сподіваюся, що ми зможемо знайти спільну мову.

У цей момент я зрозуміла, що цей чоловік мені когось нагадує, але не могла згадати кого саме. І тут мені в голову прийшла думка про вчорашню ситуацію — точно, це той самий егоїстичний чоловік.

Він теж подивився на мене і був шокований. Я думаю, ні я, ні він не сподівалися на таку зустріч. Після цього співбесіда закінчилася, і я приступила до роботи. Поринувши в роботу, я не помітила, як наступив уже вечір, і всі розійшлися додому. І тут я побачила його — він дивився на мене весь цей час.

— Я думаю, тобі вже пора додому, вже доволі пізно, — сказав він.

— Я і без вас це прекрасно розумію, — відповіла я, намагаючись приховати своє хвилювання.

— От яка нагла! Навіть слова їй не скажи.

Я просто не розуміла, чому він, а не хтось інший, але це просто збіг. Він почекав, поки я вийду, і теж вийшов. Я не звернула на це уваги й поїхала додому. Дома на мене чекала мама. Вона міцно обняла мене, і ми привіталися.

— Розказуй, як ти? — спитала мама.

— Навіть не знаю, мам, стільки всього на голові.

— Я тебе розумію, сонечко, але з усім справимося. Я з тобою.

— Мам, ти маєш зрозуміти, це кінець. Ми не можемо це вилікувати, просто прийми це.

Мама не стрималася і заплакала.

— Мам, все добре, я ще з тобою! Прошу, не плач.

Вона трохи заспокоїлася. Я приготувала нам чай, і потім ми говорили на повсякденні теми. На годиннику була 19 година, і я вирішила знову прогулятися і почитати. Сказавши мамі, що я йду, я вийшла в парк. Зачарована осіннім вечором, я гуляла по парку: оранжево-жовті листки падали з дерев, а легкий вітерець кружляв листочки. Прочитавши трохи книги, я помітила, що вже темно, і на небі з'явилися прекрасні зорі та місяць. Я просто сиділа на лавці й задумливо дивилася на небо, думаючи про все на світі. Я розуміла, що скоро більше не побачу ці прекрасні зорі та місяць, і від цих думок стало дуже сумно. Пришли якісь сумні думки до голови, і я не помітила, як з моїх очей пішли сльози. Я зібралася і пішла додому, поглинена своїми думками.

Я прийшла додому — мама вже солодко спала, і я вирішила трохи розслабитися! Куріння і алкоголь вбивають; ні в якому разі не починайте це! Бережіть себе і своє здоров'я! Налила собі бокальчик вина, взяла пачку цигарок і вийшла на балкон. Запаливши її та втягнувши в себе дим, я видула його з легень і випила вина, дивлячись на те, як вона тліє. Я думала про те, що буде далі, і просто потонула на деякий час у своїх думках...

Поки у людини є вино і цигарки, вона може багато винести. Докуривши та допивши бокал вина, я пішла спати.

Проснувшись вранці, я почула приємний запах блінів з кухні.

— Добрий ранок, мама! Ох, який запах!

— Добрий ранок! Сідай снідати! — мило усміхнулася мама.

Смачненько поснідавши блінами та кавою, я попрощалася з мамою і побігла на роботу. Я трохи запізнилася на роботу, так як пізно проснулася, але думала, що це нічого страшного. Бос у нас у відпустці. Як тільки я прийшла на роботу, до мене підійшов Володимир Анатолійович.

— Чому ви запізнюєтеся? Це не нормально! Як ви можете працювати на цій роботі і бути такою безвідповідальною?

— Ну, трохи запізнилася. З ким не буває? — сказала я трохи винувато.

— Сьогодні ви будете працювати до пізна. Знаєте як запізнюватися? Тоді знайте як відпрацьовувати.

"В своїх думках він у мене пішов уже далеко на три букви!" — як можна бути таким злим? Я приступила до роботи і як завжди не помітила, як пройшов час. Я завжди старалася зануритися в роботу, і в мене це виходило: тоді я забувала про все окрім роботи.

Вже була 11 ночі, і я зрозуміла, що не встигла на останній автобус; моя малишка була в ремонті. Приходиться деякий час їхати на автобусах. І що мені тепер робити? Прийдеться на таксі скоріш за все. І тут до мене підійшов Володимир Анатолійович.

— Ти добре попрацювала. Сподіваюся, більше не будеш запізнюватися.

— Постараюся.

— Уже доволі пізно. Може підвезти тебе?

Хм... І з чого ця доброта? — подумала я. Але мені це було вигідно, тому я не відмовилася. Вийшовши з офісу, я як маленька дівчинка спіткнулася за якусь штуку; я особливо навіть не зрозуміла що це і чуть не полетіла вниз. Як відчула, що мене підловили. І тут я помітила, як наші обличчя були надто близько; його зелені-карі очі дуже заворожували...

- Вибачте, я дуже незграбна, і дякую, що зловили.  

- Все добре, головне, що ви не впали.

Далі ми просто зайшли до машини і направилися до мене додому. Ми їхали в повній тиші, інколи я бачила, як він дивиться на мене, але це на кілька секунд. І тут я задивилася на нього: він був доволі непоганий — чорне волосся середньої довжини, трохи хвилясте, і його очі, і губи, і стиль в одязі... Він був красивий. Стоп, про що я взагалі думаю? 

Нарешті ми приїхали додому.