РОЗДІЛ 2

НІНА

Вранці понеділка, коли я ще не встигла випити каву біля автомату й обмінятися новинами з дівчатами з приймального відділення, зовні пролунав сильний гуркіт, що змусив навіть склянки на полицях задзвеніти. Металевий скрип, різкий вибух скла, крики — і відразу після цього — тиша. Ненатуральна, як перед грозою. У лікарні відразу спрацювала система надзвичайної допомоги. Це значило що неподалік щось сталося і тепер нам слід чекати постраждалих. Такі сталося: 

— Нам потрібно двоє до операційної! — кричав лікар Борисенко, уже вбігаючи з коридору.

— І хтось — до реанімації! Там чоловік у шоку, але випив сильне заспокійливе… що дивно.

Я відразу кинула недопиту каву й побігла.

У реанімації я побачила його одразу. Високий, з мокрим волоссям, що прилипло до чола, з рваною сорочкою й очима, що не відображали болю — навпаки, вони досліджували. Як дитина, що вперше бачить диво. Серед всіх кого привезли він був найбільше мені цікавий, чому поки не розуміла. 

Коли  підійшла ближче, щоб перевірити пульс, його погляд зупинився на її руці — саме там, де під шкірою, лише для магів видимий, пульсував синій візерунок.

— де я? — прошепотів хриплим голосом він.

—  Ви в лікарні, не хвилюйтесь..

—  що сталося?

— Ви потрапили в аварію, нічого серйозного, з Вами все буде добре

— Ви… лікар? звідки ви? 

— Звідси, з Лісового. Я медсестра. А Як вас звати, Ви пам'ятаєте?

— Артем.

—  а скільки Вам років?

—  сорок..

— Артем… ви втратили багато крові, але переломів немає, лише рани. Залишайтесь спокійним, зараз ліки подіють і Ви заснете, і все буде добре

Він кивнув, але його очі не відпускали поглуд від мене. Ніби щось у мені він впізнав. Тим часом у коридорі лікарні тривав хаос. Постраждалі з аварії — справжні, з переломами, ранами, шоком — стогнали, плакали, благали про допомогу. Посеред метушні медсестра не помітивши мене  з приймального кинула окликом:

— Де Ніна? Її шукають у другій реанімації! У неї новий пацієнт — Артур, без документів, стан нестабільний!

Слова розійшлися хвилею крізь шум, коли я це почула то  відразу повернулася до реанімації № 2, де мене вже чекали, хоча серед всіх працівників крім мене була ще одна медсестра Ніна, і сьогодні вона теж була на роботі.

СЕРГІЙ.

Я стояв біля входу, ніби просто чекав черги. Моя сорочка була трохи пом’ята, на щоці — легка подряпина, як від гілки. Не від скла. Не від металу. Він виглядав так, ніби йшов крізь ліс, а не вижив у зіткненні, що розкидало машини, наче іграшки. Почувши ім’я «Ніна», я трохи нахилив голову, мов відгукнувшись на заклик із минулого, хоча в мене не було знайомих з цим ім'ям.  Підійшов до медсестри, яка заповнювала картки.

— Ви шукали Ніну? — запитав я тихо.

Вона підвела очі, здивована.

— Так. Вона вже в реанімації. А ви хто?

— Ми з нею… — він замовк на мить, — знайомі. А хто цей Артур?

— Не знаємо, — зітхнула жінка. — Привезли з місця ДТП. Страшний випадок: глибоких травм немає, але пульс ледь відчувається. І він щось казав… лише ім’я. Артур. Більше нічого.

Сергій кивнув, наче це все мало сенс — для нього, а не для неї.

— А Ніна давно тут?

— Третій рік. Завжди перша на зміні.

—  може її покликати?

—  ні, дякую

Я подякував коротким кивком і пішов уздовж коридору, де дим і крики ще не встигли розсіятися. Його рухи були впевнені, а погляд — точний, як у вовка, що знайшов слід. І тут я якраз побачив дівчину, це напевно і була та, Ніна яка якраз виходила з реанімації, тримаючи теку з аналізами. У цей момент вона відчула холод — не від кондиціонера, а від чогось глибшого. Її магічний слід, прихований під шкірою, затремтів, наче відчув пастку. Її очі зустрілися з моїми. Я підійшов і сказав:

— Ви — Ніна? 

Вона кивнула, не відводячи погляду.Мої очі були спокійні, але пильні — як у того, хто вивчає сліди не для того, щоб зрозуміти, а щоб знищити джерело. і її чомусь хотілося знищити, але я давно цього не робив, тай поки не бачив на ній слідів характерних для відьми.

— я Сергій, — сказав я. Лише ім’я. Але в цьому імені було все: відстань, мета, вирок.

— я шукаю свого  друга Артема, мені сказали він в реанімації

—  так, був такий

— як він? 

— з ним все гаразд, лише рани і втрати крові, рану залиши, кров перелили, вечером переведуть в звичайну палату і зможете побачити 

—  Артем… розповів вам щось? — додав він, не відводячи погляду.