Жасмін
Вранці я поспіхом збиралася на роботу. Женя вирішила залишитися з Даміром вдома. Їй не хотілося розлучатися з ним ні на хвилину. А я вже дуже скучила за своїми вихованцями з дитячого будинку.
На роботі мене чекав приємний сюрприз. Діти, знаючи, що я скучаю за ними, намалювали для мене чудові малюнки. Коли я увійшла до закладу, вони, як завжди, радісно кинулися до мене, обіймаючи та розповідаючи, як сумували.
Ми з дітьми трохи погралися, як раптом мені зателефонував тато.
-Ало, - відповіла я, відходячи у свій кабінет.
-Жасмін, ти де? - запитав стурбовано тато.
-На роботі, а що сталося? - моє серце стиснулося від страху за маму.
-Ні, все гаразд. Просто твоя мама хоче з тобою поговорити, - сказав тато, і страх трохи відступив.
-Гаразд, ти ж її привезеш? - запитала я.
-Так, ми зараз будемо, - відповів він і поклав слухавку.
Сівши за стіл, я не могла зосередитися на роботі. Мої думки були лише про маму. Що з нею могло статися?
Через деякий час до мого кабінету увійшли батьки.
-Привіт, - посміхнулася я, відкладаючи з рук документи.
-Привіт, - мама підійшла до мене, я встала і обійняла її. - Ти така молодець!
А зараз розповіси своїй матері, як ти змогла стати директоркою дитячого будинку, а то вона мені не вірить, - з посмішкою сказав тато.
-Ох, тато, - засміялася я. - Це довга історія.
Я почала розповідати їм про те, як колись вперше прийшла до Жені, як мені наснилася вона, і сказала, що Женя змінить моє життя. І дійсно, все так і сталося.
-Коли я сюди влаштувалася, мене зустріла Жанна Вікторівна. Вона тоді вже була у похилому віці і шукала кандидатуру на посаду директорки. Вона запропонувала мені цю посаду, коли помре.
-І ось, на жаль, Жанна Вікторівна недавно померла, - продовжила я. - Але перед смертю вона мені зізналася,що...
-Що? - нетерпляче перебила мене мама.
-...що вона моя рідна бабуся! - вигукнула я, і в очах мами накопичилися сльози.
-Це неможливо! - прошепотіла вона. - Вона ж не могла померти! Я хочу до неї на могилу... Я не змогла попросити вибачення...
-За що ти вибачення повинна просити? - здивувалася я.
-Вона не хотіла, щоб я виходила заміж за твого батька, - зізналася мама. - Я втекла і таємно вийшла за нього заміж. Якби я знала, що вона буде права... Що він мене образить...
-Ти досі віриш у цю нісенітницю про Івана? - нахмурилася мама. - Хто тобі її наплів?Ах, це та гадюка тобі наговорила, зрозуміло! - вигукнула мама.
-Що тобі зрозуміло? - роздратовано запитав тато.
-Те, що ти не спромігся запитати мене особисто, а я зараз тобі все поясню. Іван - це мій далекий родич, - сказала мама.
Батько був шокований.
Раптом двері кабінету відчинились навстіж, і в кімнату увірвалася... бабуся Жанна!
Я завмерла від несподіванки.
-Донечко моя! - вигукнула вона і кинулася до мами.
Я мимоволі встала, випрямившись у шоці. Не вірилося, що це дійсно відбувається.
-Бабусю? - прошепотіла я, ледь стримуючи ридання.
Мама й бабуся міцно обіймалися, а я й далі стояла, немов окам'яніла.
-Як ти? Ти ж померла! - я не могла повірити своїм вухам.
Бабуся підняла на мене очі, її обличчя сяяло доброю посмішкою. Вона підійшла до мене і ніжно погладила по щоці.
-Та ні, мила, ти що? Невже не впізнаєш свою бабусю? - підмигнула вона. - Мені просто трохи часу знадобилося, щоб зникнути на деякий час. Це було зроблено для вашої з дітьми безпеки.
-Але чому ти не сказала, що це буде фальшива смерть? - запитала я, ледь стримуючи тремтіння в голосі, і міцно обійняла її.
-Якби ти не повірила в мою смерть, тоді ніхто б не зміг... - бабуся не договорила, адже її переповнювали емоції.
Вона міцно притиснула мене до себе, і я відчула тепло її обіймів. Вперше за довгий час я відчула себе по-справжньому щасливою.
-... ніхто б не повірив, що я померла, - прошепотіла бабуся, гладячи мене по волоссю. - Це був єдиний спосіб захистити вас всіх.
Я міцно обійняла її, сльози радості текли по моїх щоках. Стільки часу я думала, що втратила бабусю, а вона все це час була поруч.
-Але як? Як ти це зробила? - запитала мама, витираючи сльози.
Бабуся хитро посміхнулася.
-Це довга історія,- сказала вона. - Якось я розповім вам про це, коли буде більше часу. А зараз важливо одне: ми всі разом, і це все, що має значення.
Ми провели весь вечір, розмовляючи, сміючись і ділячись історіями. Це був найщасливіший вечір у моєму житті.Я відчувала себе такою щасливою, що моя сім'я знову була разом, і що бабуся була жива і здорова.
Наступні кілька днів були сповнені радості та сміху. Ми надолужували згаяний час, розповідаючи один одному про те, що відбувалося в нашому житті. Бабуся розповіла нам про свої пригоди, поки вона "ховалась", а ми поділилися з нею всім, що сталося з нами з того часу, як вона "померла".
Здавалося, ніби нічого не змінилося, але все ж таки все було інакше. Ми всі знали, що бабуся майже втратила життя, щоб захистити нас, і це зблизило нас ще більше. Ми цінували кожну хвилину, проведену разом, і знали, що ніколи не сприймемо одне одного як належне.
Через кілька днів настав час бабусі знову йти. Їй все ще було небезпечно залишатися з нами занадто довго, але вона пообіцяла, що буде частіше нас відвідувати.
Проводжаючи її, я відчула смуток, але й вдячність. Я була вдячна за те, що вона була в моєму житті, і я знала, що вона завжди буде поруч зі мною, навіть коли я не можу її бачити.
З того дня наша сім'я стала ще міцнішою. Ми навчилися цінувати те, що маємо, і ніколи не забувати про важливість сім'ї. І кожного разу, коли я згадую про бабусю, я посміхаюся, знаючи, що вона завжди буде в моєму серці.
#5494 в Любовні романи
#2331 в Сучасний любовний роман
#1374 в Жіночий роман
помста, кохання і таємниці, поганий хлопець і хороша дівчина
Відредаговано: 15.05.2024