Розділ 27

Жасмін 

Я лежала на ліжку, стискаючи зуби від болю. Рана на животі нила, а голова паморочилася від втрати крові. Я ледь чула, як зачинилися двері палати, і тільки коли підвела очі, побачила його.

Батько стояв біля дверей, згорблений і змарнілий. Його колись темне волосся посивіло, а обличчя вкрилося зморшками. Він дивився на мене заплаканими очима, і в них я побачила щире каяття.

-Жасмін, - прошепотів він, його голос хрипкий від хвилювання. - Вибач мені.

Я не знала, що відповісти. Стільки років я жила з образом жорстокого і байдужого батька. Мені було важко повірити, що він стоїть тут, просячи вибачення.

-Що тобі потрібно? - запитала я тремтячим голосом. -Як ти дізнався, що я жива?

-Доню, - підійшов він ближче, його очі наповнилися сльозами. - Коли я дізнався про твою смерть, я зрозумів, як ти мені дорога. Коли ти вийшла заміж, мені не вистачало твоєї присутності, твоїх пиріжків, твого сміху. Навіть якщо я тебе завжди ображав, ти завжди посміхалася.

Він опустився на коліна біля ліжка і взяв мою руку в свою. Його дотик був холодним і тремтячим.

-Ці два роки я оплакував твою могилу, - зізнався він.

Я не вірила своїм вухам. Невже він ходив на мою фальшиву могилу? Невже він так шкодував про те, що зробив?

-Коли Дамір потрапив у халепу, я хотів йому допомогти,- продовжив він. - А потім дізнався, що ти жива. Вранці я вже знав все про твоє життя. Побачивши, що твою дочку викрали, я вирішив забрати звідти її та твою подругу.

Його очі знову наповнилися сльозами. 

-Якщо ти захочеш, я зникну з твого життя назавжди, - прошепотів він. -Тільки вибач мені.

Я мовчала, не знаючи, що сказати. Мені  було боляче, але водночас я відчувала полегшення. Мій батько, якого я так ненавиділа, визнав свою помилку і просив прощення.

-Чому ти завжди мене не любив? - запитала я нарешті, мій голос тремтів від сліз.

-Я думав, що ти не моя дочка, - зізнався він, схиливши голову. - Одна жінка... вона сказала мені, що ти від іншого чоловіка.

Я була вражена. Це пояснювало багато чого.

-Гаразд, я тобі вибачу, - сказала я тихо. - Тільки гарантуй мені, що з моїми дітьми та з Женею все буде добре.

-Обіцяю, - кивнув він. - Я ніколи більше не дам їм тебе образити.

Батько обійняв мене так, як робив це колись у дитинстві. Його обійми були міцними та ніжними, і я відчула, як у мене на очі навертаються сльози. Він сів у крісло біля ліжка, не відпускаючи мою руку, і почав розповідати мені казку, яку колись завжди розповідав на ніч.

Його голос був тихим і лагідним, і я заплющила очі, уявіть собі героїв казки. Я бачила їх так чітко, ніби вони були поруч зі мною. Я відчувала, як страх і біль відступають, і мене огортає відчуття спокою та щастя.

Я заснула, міцно тримаючи його руку. Мені снився чудовий сон, де ми з батьком гуляли по квітучому лугу. Він був щасливий, а я – безтурботна. Я відчувала, що нарешті знайшла те, чого так давно шукала – любов та розуміння батька.

Коли я прокинулася, він все ще сидів біля ліжка, тримаючи мою руку. Його очі були закриті, а на обличчі сяяла посмішка. Він наче повернувся в минуле, коли ми були щасливою сім'єю.

Я не знала, що буде далі, але відчувала, що все зміниться. Мій батько повернувся в моє життя, і я була готова його прийняти.

Дамір 

Я хотів повернутися до кімнати Жасмін, але, відхиливши двері, я застав картину, що розчулила моє серце: батько Жасмін міцно спав, сидячи в кріслі біля її ліжка, тримаючи її руку у своїй. Женя, яка також спала в палаті, прокинулася від шуму і ми, не гаючи часу, поїхали додому, залишаючи Жасмін з її батьком.

Хоча я не довіряв йому повністю, я все ж таки залишив декілька людей біля дверей палати, щоб наглядати за ними.

Коли ми з Женею приїхали додому, я знайшов на дверях записку. Женя, не стримуючи радості, кинулася до кімнати.

-Доню, переодягнися, і ми разом приготуємо щось поїсти, - лагідно сказав я.

Вона, щаслива, побігла до кімнати, де раніше спала з Жасмін.

Я поклав записку на стіл, не читаючи її, адже це було чуже письмо. Женя швидко повернулася і переодяглася.

Відкривши холодильник, я здивувався, побачивши там готову кашу, якої я не помітив вранці.

-А це звідки? - запитав я.

-Це, мабуть, Мирослава приготувала, або тьотя Таня принесла, - пояснила Женя.

-А хто така тьотя Таня? - поцікавився я.

-Вона працює кухарем у дитячому будинку і приносила нам з мамою їсти, коли мама не встигала з документами, - розповіла Женя, дістаючи тарілки.

Ми швидко поїли, я застелив Жені ліжко, і вона лягла.

Я сів на підлогу біля ліжка, вона запитала: 

-Тату, а ти зі мною не будеш спати?

Женя сонними очима, тримаючи в обіймах маленького ведмедика, дивилася на мене.

-А ти хочеш?- запитав я з радістю в голосі.

Я ніколи не мріяв про дітей, але зараз, дивлячись на Женю, я не був упевнений. Вона стала для мене однією з найдорожчих людей у житті.

-Я завжди мріяла заснути в ліжку з татом, - прошепотіла вона.

З моїх очей покотилися сльози. Я розумів, що за сім років вона не мала такої можливості.

Лягнувши на ліжко біля маленької дівчинки, я обійняв її.

Женя, обійнявши мене у відповідь, незабаром заснула.

Я відчував безмежну радість, що маю таку чудову дочку, навіть якщо вона не була мені рідною.

Вночі мене розбудив дзвінок батька. Сонно взявши трубку, щоб не розбудити Женю, я пробурмотів: 

-Слухаю.

-Синку, де ти пропав? Я ж переживаю, - стурбовано запитав тато.

Женя прокинулася. 

-Тату, ти чому не спиш? - сонно запитала вона.

Я приклав палець до губ, роблячи їй знак мовчати.

-Тату? - перепитав батько.

-Я завтра вранці все тобі розповім. А зараз бувай, - сказав я і скинув трубку.

-Хто це був? - поцікавилася Женя.

Згадавши про допитливість Жасмін, я порівняв їх. Ці двоє дійсно були схожі на справжню маму з дочкою.