Розділ 23

Дамір

Я зітхнув і почав розповідати, відчуваючи важкість у грудях від тягаря таємниці.

-Тоді я тобі нічого так і не розповів про Костянтина та про те, чому він викрав тебе, - мовив я, уникаючи прямого погляду Жасмін.

Жасмін з цікавістю дивилася на мене, її очі сяяли незрозумілим блиском.

-Він викрав тебе, бо колись я викрав його дружину, - прошепотів я, відчуваючи пекучий сором за вчинок юності.

Я опустив очі донизу, не в силах витримати її безмовного докору.

-Що?! Ти що зробив?! Викрав?! - перепитала вона з жахом, її голос дрогнув.

-Так, - визнав я, збираючись з силами. - Тоді мені було лише двадцять років. Я не розумів серйозності вчинку. Для мене це було наче дурна забава. Ми з хлопцями забилися об заклад, хто зможе викрасти дівчину. Так я викрав... але потім не шкодував. До того моменту, поки він не викрав тебе. - Я видохнув, відчуваючи полегшення від того, що нарешті поділився правдою. - Зараз твоя черга. Розкажи мені про те, що сталося два роки тому, і що було потім.

Жасмін подивилася на мене, її очі наповнилися сльозами. Її голос, коли вона почала розповідати, був тихим і тремтячим.

-Що сталося два роки тому? Ти зараз серйозно? - запитала вона, хитаючи головою з болем.

Я кивнув, не відводячи погляду від її зволожених очей.

-Тоді, коли ти відмовився від мене, - з важкістю промовила вона, а я відчув, як стискається серце від болю. - Я не наважилася йти до батька і пішла до парку. Там я провела чотири найжахливіші дні свого життя.

-Але коли ми розлучалися, ти була така горда та сильна, - пробурмотів я, не вірячи, що вона могла зламатися. - Я не подумав, що...І я не відмовлявся від тебе!Це ти відмовилася!

Її слова пронизали мене, як кинджал. Я стиснув кулаки, борючись з хвилею гніву та самозвинувачення.

-Так, ти відмовився від мене, - повторила вона, її очі палали образою. - Після розлучення я сиділа на лавочці і плакала, аж поки до мене не підійшла маленька дівчинка років п'яти. Вона заговорила зі мною, і я відвела її до виховательки. Дівчинка дала мені адресу свого місця проживання і попросила, щоб я приходила до неї... це був дитячий будинок. - Вона глибоко зітхнула, намагаючись стримати ридання.

-Це була Женя? - запитав я, згадуючи маленьку дівчинку.

-Так, - кивнула вона. - Після того я знову заснула і мені наснилася мама. Вона сказала мені йти до цієї дівчинки, бо вона моє нове життя. Я вже не пам'ятаю всіх її слів, але вирішила послухатися і пішла. Там я зустріла Жанну Вікторівну, яка запропонувала мені стати вихователькою. Я відмовилась, не маючи досвіду, але вона наполягла, щоб я стала її заступницею.

-І що потім? - запитав я, зачарований її розповіддю. Мені було щиро цікаво, як вона прожила ці два роки, про які мовчала.

Жасмін опустила очі, на її обличчі з'явилася тінь смутку.

- Вона запропонувала мені змінити прізвище на її і ніби стати її онучкою, - тихо промовила вона.

- Це тому ти неначе померла? - вражено запитав я.

- Майже, - кивнула вона. - Я не могла піддавати дітей ризику через те, що мій батько неадекватний. Потім, коли ми вже інсценували мою смерть, це зробили з якоюсь дівчинкою з дитячого будинку. Бабуся видавала її за мене, а мене зробила своєю онучкою. Лише потім ми з нею дізналися, що вона моя біологічна бабуся.

- Що ти її справжня внучка? - перепитав я, не вірячи своїм вухам.

Вона просто кивнула, її очі були повні сліз.

- Потім бабуся померла, але діти сильно мене полюбили, і коли я стала їхньою директоркою, вони були задоволені. Ось і все, - розказала вона мені, її голос був тихим і сумним. - А тепер давай спати, - позіхнула вона.

Я підійшов до неї і міцно обійняв.

- Вибач мені, Жасмін, - промовив я, відчуваючи щире каяття за вчинений вчинок.

- Дякую тобі, Даміре, - прошепотіла вона, притулившись до мене. - Якби не ти, я б не зустріла мою Женю та дітей.

- Жасмін, - промовив я і потягнувся за поцілунком, але вона відвернулася.

Я тобі зараз постелю, - сказала вона і встала.

- У тебе хтось є? - запитав я, відчуваючи, як у грудях щось защемило.

Ходімо, я тобі покажу твою кімнату, - простягнула вона руку, вказуючи на двері, що стояли поруч.

- Ти не залишишся зі мною? - благав я, не розуміючи її відстороненості.

Вона захитала головою.

- Я сплю з Женею, і між нами вже все скінчилося, - сказала вона, повертаючись до мене.

- Жасмін, - знову покликав я, не вірячи, що вона може так легко відмовитися від мене.

-Все, я тобі постелила, - вказала вона на ліжко.

- Чому ти мені допомагаєш? - запитав я, не розуміючи її вчинку.

Вона вже підійшла до виходу і зникла, кинувши через плече:

- Дякую.

Я залишився один, охоплений хвилею розчарування, гніву та туги. Мені було боляче від її відмови, але я не міг не відчувати полегшення від того, що нарешті дізнався правду про її життя.

Цілу ніч я не міг заснути. Два роки минуло, а вона від мене віддалилася. Не втримавшись, я вирішив знайти її кімнату, хоча б для того, щоб побачити.

Серце калатало в грудях, коли я тихенько йшов по квартирі. Нарешті, я знайшов ту саму кімнату. Там, на ліжку, лежала Жасмін, обійнявши свою маленьку доньку Женю. Їхні обличчя, омиті місячним сяйвом, сяяли спокоєм.

Я завмер на порозі, не в змозі стримати усмішку. Радість переповнювала мене, але водночас я відчував гіркоту втрати. Якби я лише знав, що буду так шкодувати за втраченими можливостями...

Не поспішаючи, я сів на підлогу біля ліжка, милуючись їхніми спокійними снами. Їхні сплячі обличчя були такі ніжні й безневинні. Я згадав, якими щасливими ми були разом з Жасмін.

Сльози навернулися мені на очі. Мені так хотілося б торкнутися її волосся, відчути тепло її руки. Але я не мав права руйнувати цей мирний сон.

 Моє серце було сповнене суперечливих емоцій: радості від того, що я знову її побачив, і туги за втраченими роками.

Жасмін