Дамір
Жасмін, немов хитрий лис, зуміла заговорити зубів лікарям, і ось я, нарешті, вільний. Її руки, такі ніжні та сильні, допомогли мені сісти в машину, на пасажирське сидіння, біля водійського.
-Може, розповіси, що сталося два роки тому? - просив я, стримуючи цікавість, що клекотала в грудях.
-Пізніше, - сухо кинула вона у відповідь.
-Чому не зараз? - наполягав я, повертаючись до неї, щоб зазирнути в її обличчя. Її очі, такі ясні та сяючі, зараз були тьмяними, ніби затьмарені печаллю. Вона на мить затримала погляд на мені, а потім знову зосередилась на дорозі.
-Що там сталося? - раптово пролунав її тривожний голос. Я побернувся і побачив стареньку бабусю, яка лежала на пішохідному переході, а її яблука розсипалися навколо. Чорна машина зупинилася прямо посеред переходу, немов хижак, що спіймав здобич.
Жасмін, немов ошпарена окропом, різко розстебнула ремінь безпеки і потягнулася до ручки дверей.
-Куди ти?- вигукнув я, відчуваючи тривогу.
-Зараз повернуся,- кинула вона, схоплюючи гаманець.
Я дивився, як вона вибігла з машини і кинулася до бабусі. Її рухи були швидкими та рішучими, ніби вона рятувала життя. Вона підняла бабусю, обережно взяла з її рук пакет і почала збирати розсипані яблука. Машина, немов хижий звір, що чатує на здобич, не рухалася з місця. Жасмін підійшла до неї і жестом показала водію, щоб той від'їхав, але він, немов байдужий до її слів, не схаменувся.
Гнів закипів у моїй душі. Жасмін, стиснувши в руці яблуко, хотіла кинути його в лобове скло машини. Водій, злякавшись, різко відступив. Жасмін швидко зібрала яблука, що залишилися під колесами, і повернулася до бабусі. Її обличчя, колись таке бліде, тепер сяяло добротою. Вона провела бабусю через дорогу, дала їй яблука, а потім, витягнувши з гаманця купюру, поклала їй в руку.
Повернувшись у машину, Жасмін сяяла. Її очі, колись тьмяні, тепер сяяли теплом і добротою. Проїжджаючи повз бабусю, вони помахали одна одній, і я відчув, як у моєму серці розквітла надія. Жасмін, незважаючи на трагедію, що спіткала її два роки тому, не втратила людяності. Її доброта та самовідданість змусили мене повірити, що світ не такий вже й поганий, як здається на перший погляд.
Наближаючись до новобудови, Жасмін вже паркувала машину. Раптом її телефон зарипів, оголошуючи про вхідний дзвінок. Я не встиг розгледіти, хто їй телефонував, адже вона блискавично підняла слухавку.
-Слухаю, - відповіла вона, лавіруючи між машинами і шукаючи вільне місце для паркування.
-Добре, дякую тобі. Не знаю, що б я без тебе робила, - промовила вона з теплотою в голосі, що викликало в мені неабиякий дискомфорт. А що, якщо у неї вже хтось є?
-І я тебе люблю. Завтра все розповім. На добраніч!- прощалася вона, залишаючи мене з мільйоном питань.
І- кого ж це ти любиш? - поцікавився я.
Жасмін, кинувши на мене лукавий погляд, прошепотіла:
-Це секрет, - і підморгнула. Вийшовши з машини, вона люб'язно відчинила двері, так само, як я колись робив це для неї, і допомогла мені вийти.
Піднявшись на сьомий поверх на ліфті, вона швидко дістала з сумочки ключі.
-Тримайся, - промовила вона, вказуючи на стіну.
Жасмін, немов злодій, швидко відімкнула двері і жестом звеліла мені бути тихим. Мої брови злетіли на лоб, але я не став перечити. Її слова більше нагадували не прохання, а про наказ.
Увійшовши до квартири, ми опинилися в темному коридорі. З іншої кімнати пробивалося тьмяне світло. Раптом я почув шум, і з-за рогу вибігла маленька дівчинка, що мчала прямо на нас.
- Мамо! - вигукнула вона, кидаючись до Жасмін.
Дівчинка немов маленька фея, що зійшла з небес. Її образ зачаровує чистотою, щирістю, добротою і невинністю. Вона здається іграшкою, оживленою чарівними чарами.
-Зачекай, люба, ти чого не спиш? - лагідно промовила Жасмін, відводячи мене убік до дивана. Дівчинка, вся перелякана, зупинилася і з цікавістю подивилася на мене.
-Мамо, - знову звернулася вона до Жасмін, а я нічого не міг зрозуміти. Хто ця дівчинка і чому вона називає Жасмін мамою?
-Ти хочеш їсти?- запитала дівчинка.- Це тобі Мирослава приготувала, - додала вона, повертаючись до Жасмін. Та лише кивнула у відповідь.
Жасмін допомогла мені зняти піджак.
-А тепер ходи сюди, - промовила вона, присідаючи на підлогу. Дівчинка кинулася їй в обійми.
-А це хто? - прошепотіла вона Жасмін на вухо, але так, щоб я почув.
-Це Дамір, мій знайомий. Він потрапив у халепу і поживе з нами трохи, звичайно, якщо ти не проти, - відповіла Жасмін, дивлячись на дівчинку.
-Я не проти, - промовила дівчинка і, підійшовши до мене, простягнула руку. - Я Женя. Приємно познайомитися.
-Я Дамір, - відповів я, стискаючи її маленьку ручку.
-А я розігрію їжу, - згадала Жасмін і, звертаючись до Жені, додала: - Женя, якщо хочеш, можеш допомогти.
-Ні, - відмовилася дівчинка, зручно влаштовуючись біля мене на дивані і з цікавістю розглядаючи мене. Жасмін, тим часом, зникла на кухні.
-А я вас бачила, - несподівано промовила Женя.
-І де ж ти могла мене бачити? - здивовано запитав я з посмішкою.
-Мама завжди перед сном дивилася на старому телефоні ваші фотографії, - відповіла вона, і моя посмішка розпливлася по обличчю, мов промінь сонця, що пробивається крізь хмари.
-Донечко, допоможи Даміру і ходять їсти, - почувся Жасмин голос, наповнений ласкою.
Дівчинка кивнула і, простягнувши мені руку, повела за собою. Її щирість і турбота нагадували мені про Жасмин в дитинстві.
Я міцно стиснув її маленьку руку, відчуваючи тепло, яке передавалося від неї. Її кроки були неспішними, а очі уважно стежили за моїми ногами, помічаючи кожен незграбний рух.
-Вам сильно болить? - запитала вона, хмурячи брови.
Я не знав, що відповісти цій маленькій, але вже такій дорослій дівчинці.
-Ні, просто трохи дискомфортно, - відповів я, намагаючись посміхнутися, щоб приховати біль, що стискав груди.
#5494 в Любовні романи
#2331 в Сучасний любовний роман
#1374 в Жіночий роман
помста, кохання і таємниці, поганий хлопець і хороша дівчина
Відредаговано: 15.05.2024