Зустріч двох світів

Розділ 22

Дамір 

Жасмін, немов хитрий лис, зуміла заговорити зубів лікарям, і ось я, нарешті, вільний. Її руки, такі ніжні та сильні, допомогли мені сісти в машину, на пасажирське сидіння, біля водійського.

-Може, розповіси, що сталося два роки тому? - просив я, стримуючи цікавість, що клекотала в грудях.

-Пізніше, - сухо кинула вона у відповідь.

-Чому не зараз? - наполягав я, повертаючись до неї, щоб зазирнути в її обличчя. Її очі,  такі ясні та сяючі, зараз були тьмяними, ніби затьмарені печаллю. Вона на мить затримала погляд на мені, а потім знову зосередилась на дорозі.

-Що там сталося? - раптово пролунав її тривожний голос. Я побернувся і побачив стареньку бабусю, яка лежала на пішохідному переході, а її яблука розсипалися навколо. Чорна машина зупинилася прямо посеред переходу, немов хижак, що спіймав здобич.

Жасмін, немов ошпарена окропом, різко розстебнула ремінь безпеки і потягнулася до ручки дверей.

-Куди ти?- вигукнув я, відчуваючи тривогу.

-Зараз повернуся,- кинула вона, схоплюючи гаманець.

Я дивився, як вона вибігла з машини і кинулася до бабусі. Її рухи були швидкими та рішучими, ніби вона рятувала життя. Вона підняла бабусю, обережно взяла з її рук пакет і почала збирати розсипані яблука. Машина, немов хижий звір, що чатує на здобич, не рухалася з місця. Жасмін підійшла до неї і жестом показала водію, щоб той від'їхав, але він, немов байдужий до її слів, не схаменувся.

Гнів закипів у моїй душі. Жасмін, стиснувши в руці яблуко, хотіла кинути його в лобове скло машини. Водій, злякавшись, різко відступив. Жасмін швидко зібрала яблука, що залишилися під колесами, і повернулася до бабусі. Її обличчя, колись таке бліде, тепер сяяло добротою. Вона провела бабусю через дорогу, дала їй яблука, а потім, витягнувши з гаманця купюру, поклала їй в руку.

Повернувшись у машину, Жасмін сяяла. Її очі, колись тьмяні, тепер сяяли теплом і добротою. Проїжджаючи повз бабусю, вони помахали одна одній, і я відчув, як у моєму серці розквітла надія. Жасмін, незважаючи на трагедію, що спіткала її два роки тому, не втратила людяності. Її доброта та самовідданість змусили мене повірити, що світ не такий вже й поганий, як здається на перший погляд.

Наближаючись до новобудови, Жасмін вже паркувала машину. Раптом її телефон зарипів, оголошуючи про вхідний дзвінок. Я не встиг розгледіти, хто їй телефонував, адже вона блискавично підняла слухавку.

-Слухаю, - відповіла вона, лавіруючи між машинами і шукаючи вільне місце для паркування.

-Добре, дякую тобі. Не знаю, що б я без тебе робила, - промовила вона з теплотою в голосі, що викликало в мені неабиякий дискомфорт. А що, якщо у неї вже хтось є?

-І я тебе люблю. Завтра все розповім. На добраніч!- прощалася вона, залишаючи мене з мільйоном питань. 

І- кого ж це ти любиш? - поцікавився я.

Жасмін, кинувши на мене лукавий погляд, прошепотіла: 

-Це секрет, - і підморгнула. Вийшовши з машини, вона люб'язно відчинила двері, так само, як я колись робив це для неї, і допомогла мені вийти.

Піднявшись на сьомий поверх на ліфті, вона швидко дістала з сумочки ключі. 

-Тримайся, - промовила вона, вказуючи на стіну.

Жасмін, немов злодій, швидко відімкнула двері і жестом звеліла мені бути тихим. Мої брови злетіли на лоб, але я не став перечити. Її слова більше нагадували не прохання, а про наказ.

Увійшовши до квартири, ми опинилися в темному коридорі. З іншої кімнати пробивалося тьмяне світло. Раптом я почув шум, і з-за рогу вибігла маленька дівчинка, що мчала прямо на нас.

- Мамо! - вигукнула вона, кидаючись до Жасмін.

Дівчинка немов маленька фея, що зійшла з небес. Її образ зачаровує чистотою, щирістю, добротою і невинністю. Вона здається іграшкою, оживленою чарівними чарами.

-Зачекай, люба, ти чого не спиш? - лагідно промовила Жасмін, відводячи мене убік до дивана. Дівчинка, вся перелякана, зупинилася і з цікавістю подивилася на мене.

-Мамо, - знову звернулася вона до Жасмін, а я нічого не міг зрозуміти. Хто ця дівчинка і чому вона називає Жасмін мамою?

-Ти хочеш їсти?- запитала дівчинка.- Це тобі Мирослава приготувала, - додала вона, повертаючись до Жасмін. Та лише кивнула у відповідь.

Жасмін допомогла мені зняти піджак. 

-А тепер ходи сюди, - промовила вона, присідаючи на підлогу. Дівчинка кинулася їй в обійми.

-А це хто? - прошепотіла вона Жасмін на вухо, але так, щоб я почув.

-Це Дамір, мій знайомий. Він потрапив у халепу і поживе з нами трохи, звичайно, якщо ти не проти, - відповіла Жасмін, дивлячись на дівчинку.

-Я не проти, - промовила дівчинка і, підійшовши до мене, простягнула руку. - Я Женя. Приємно познайомитися.

-Я Дамір, - відповів я, стискаючи її маленьку ручку.

-А я розігрію їжу, - згадала Жасмін і, звертаючись до Жені, додала: - Женя, якщо хочеш, можеш допомогти.

-Ні, - відмовилася дівчинка, зручно влаштовуючись біля мене на дивані і з цікавістю розглядаючи мене. Жасмін, тим часом, зникла на кухні.

-А я вас бачила, - несподівано промовила Женя.

-І де ж ти могла мене бачити? - здивовано запитав я з посмішкою.

-Мама завжди перед сном дивилася на старому телефоні ваші фотографії, - відповіла вона, і моя посмішка розпливлася по обличчю, мов промінь сонця, що пробивається крізь хмари.

-Донечко, допоможи Даміру і ходять їсти, - почувся Жасмин голос, наповнений ласкою.

Дівчинка кивнула і, простягнувши мені руку, повела за собою. Її щирість і турбота нагадували мені про Жасмин в дитинстві.

Я міцно стиснув її маленьку руку, відчуваючи тепло, яке передавалося від неї. Її кроки були неспішними, а очі уважно стежили за моїми ногами, помічаючи кожен незграбний рух.

-Вам сильно болить? - запитала вона, хмурячи брови.

Я не знав, що відповісти цій маленькій, але вже такій дорослій дівчинці.

-Ні, просто трохи дискомфортно, - відповів я, намагаючись посміхнутися, щоб приховати біль, що стискав груди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше