Розділ 14

Жасмін 

Сльози градом котилися по моєму обличчю, коли я вибігла з дому. Моє тіло тремтіло від емоцій, а думки плуталися. Куди мені йти? До батька? Ні, він не зрозуміє. 

Я блукала вулицями, не знаючи куди себе подіти. Ніч, і холодне літнє повітря обіймало моє знесилене тіло. Я зневірилася й сіла на лавочку в безлюдному парку.

Дерева, які колись здавалися мені зеленими велетнями, тепер здавались чорними тінями, що поглинають моє горе. Тільки тьмяне світло ліхтарів трохи освітлювало навколишній простір.

Я заплющила очі, намагаючись заспокоїтися, але в моїй голові знову й знову звучали слова Даміра.Що він використовував її, а потім жорстоко кинув.

Раптом у кишені телефон завібрував. Це було повідомлення від Даміра.

"Післязавтра о 10:00 чекаю вас в суді", - прочитала я.

Сльози знову ринули з моїх очей.

Я не знала, що мені робити. Мені було холодно, страшно й самотньо. Я згорнулася клубочком на лавці й заснула, сподіваючись, що ранок принесе мені відповіді.

Я опинилася в затишній кімнаті,злитій м'яким сяйвом. Перед мною стояла жінка, чиє обличчя було незвично знайоме. Я відчула тепло й ніжність, що йшли від неї, і язразу зрозуміла - це моя мати, яка померла, коли я була ще маленькою.

-Моя люба донечко, - промовила мати, її голос був сповнений ласки й турботи. - Я бачу, що ти засмучена. Не дозволяй цьому горю зламати тебе.

Я хотіла кинутися до матері, обійняти її, але та зникла, немов дим. Залишилося лише її відчуття любові й теплоти.

-Пам'ятай, Жасмін, - пролунав голос матері звіддалік. - Не йди на поводу у своїх емоцій. Прислухайся до свого серця, воно підкаже тобі правильний шлях.

Я прокинулася з важким серцем, але в мої душі жевріла маленька іскра надії. Слова матері нагадали мені, що я не самотня.

-Ми скоро зустрінемося, - прошепотіла я, звертаючись до невидимого образу матері. - Я обіцяю, що не зраджу твоїх надій.

І знову заснула.

Ранок

Я прокинулася з головним болем, ймовірно, через застуду, адже вчора ввечері заснула на вітрі. Зі сльозами на очах трохи подумала, а потім вирішила йти, але куди - не знала. Раптом я згадала, що через тиждень у Даміра день народження. Подарунок для нього я вже купила і залишила в кишені куртки.

Зібравшись з думками,я вирушила до батька Даміра, який, ймовірно, вже повернувся з відпочинку. Мені хотілося, щоб саме він передав Даміру подарунок - кулон з цепочкою у формі ключа з буквою "Ж" на кінчику, що символізував ключ до мого серця.

Невдовзі я вже стояла біля будинку батька Даміра. Я ніколи тут не була, але на всяк випадок мала адресу. Коли я стояла біля воріт, зупинилася машина, з якої вийшов Іван, батько Даміра.

Я зупинила його, коли він хотів просто пройти повз, ймовірно, знаючи про брехню, в яку мене втягнули.

-Вибачте, можна вас на декілька слів? - швидко промовила я.

-Навіщо ти так з Даміром? Він же тебе полюбив, - сказав Іван.

-Я нічого не робила, але все ж... - я простягнула йому кулон. - Вашому сину через декілька днів день народження. Я купила йому подарунок, але віддати не зможу. Чи могли б ви його передати?

-Тобто ти нічого не робила? Ти не була в змові з твоїм батьком? - запитав він.

Я мовчки заперечила, а в очах Івана промайнуло розуміння. Він зітхнув.

-Гаразд, я передам, - сказав він.

Дякую, - промовила я. - І передайте йому, що я його любила. - Мені ледве вдалося вимовити ці слова, а на очах вже навернулися сльози.

Я розвернулася, щоб іти, але почула голос Івана за спиною.

-Але Жасмін, чому ти йому сама не передаш подарунок і не скажеш те, що тільки що сказала? - запитав він.

-Не можу, - пояснила я.У мене було погане передчуття.

Іван кивнув.

-Але якщо можна, то передайте це після його дня народження, через декілька днів, - попросила я.

Чому? - він торкнувся мого плеча, як колись дуже давно робив мій батько.

Не хочу засмучувати його в день народження, - відповіла Я

Іван зітхнув і погладив мене  по голові.

-Навіть зараз за нього турбуєшся, - прошепотів він.

Я кивнула.

-Всього вам найкращого, - сказала я і пішла.

Дамір 

наступного дня(день розлучення)

Я нервово крутив в руках свою обручку, мої очі бігали по кімнаті, але зупинялися лише на дверях, за якими ось-ось мала з'явитися Жасмін. Наше розлучення, про яке ми домовилися ще кілька днів тому, стало нестерпним тягарем.

Нарешті, Жасмін з'явилася в залі суду. Її очі були червоними від сліз, але на обличчі не було нічого, крім холодної байдужості.

Я кинув на неї погляд, сповнений болю й туги. Наші очі зустрілися лише на мить, але цього було достатньо, щоб згадати всі щасливі моменти, які ми колись ділили.

Суддя оголосив про розірвання шлюбу. Жасмін, не сказавши ні слова, зняла з пальця обручку і кинула її на стіл перед мною.

Я стиснув кулак, стримуючи сльози.

-Жасмін, - промовив я  намагаючись зберегти спокій. - У мене сьогодні буде гра. Якщо ти прийдеш, я буду дуже радий. Мені потрібна твоя підтримка.

Жасмін мовчки похитала головою.

-Ні, Дамір, - тихо промовила вона. - Це все закінчено.

І, не озирнувшись, вона вийшла з зали суду.

Я залишився сам, з розбитим серцем і порожньою душею. Я знав, що жодним чином не зможу повернути Жасмін, але все ж таки сподівався, що я колись її пробачу.

Я стиснув у руці обручку Жасмін, відчуваючи холод металу. Її образ назавжди закарбувався в моїй пам'яті, як символ втраченого кохання й розбитої мрії.

Про що зрозумів Іван?Що може статися,через погане передчуття Жасмін?Які таємниці скоро відкриються?