Розділ 11

Дамір

Поблукавши ще трохи, ми з Жасмін ледь знайшли наш автомобіль, кинутий на парковці біля стадіону. З радістю сіли в машину і помчали додому. Але вдома нас чекав несподіваний, жахливий сюрприз.

Відчинивши двері, я, як завжди, пропустив Жасмін вперед. Ми зайшли до будинку, сміючись, і я ввімкнув світло. І раптом наші очі сколихнула жахлива картина: Ігнат лежав на підлозі, з ножовим пораненням на животі.

Жасмін, побачивши кров, скрикнула і кинулася до мене, обійнявши так міцно, що я ледь не задихнувся.

-Квіточко, йди нагору! - промовив я, намагаючись відірвати її від себе. Її очі вже були заповнені сльозами.

-Він живий? - злякано запитала вона.

Я не знав, що відповісти. Відпустивши її руку, я підійшов до Ігната, поклавши пальці на його шию. Моє серце калатало з неймовірною силою. Страх за друга стискав груди.

-Живий! - видихнув я з полегшенням.

-Я викличу швидку! - блискавично зреагувала Жасмін.

-Ні, я сам його повезу. Швидка може не встигнути! - пояснив я, розуміючи, що кожна секунда на рахунку.

-Відкрий двері! - наказав я Жасмін, яка вже кинулася до виходу.

Я підняв Ігната на руки і виніс з будинку. Жасмін, відчинивши двері машини, допомогла мені посадити друга на заднє сидіння.

-Я з вами! - рішуче заявила вона.

-Ні, залишайся вдома! - заперечив я, розуміючи, що їй не місце в небезпечній ситуації.

-А якщо там хтось є або прийде? - страх читався в її очах.

-Гаразд, - здався я, - ти ж вмієш водити авто?

-Так, - кивнула вона.

Я вручив їй ключі, щоб вона вела машину, а сам сів поруч з другом, щоб надати допомогу Ігнату.

Жасмін вела машину з неймовірною спритністю, навіть краще, ніж я. Її страх, здавалося, лише додав їй сил. Я очікував аварії, але вона, зібравши всю свою волю, зуміла проїхати без помилок. За якихось 10 хвилин ми були біля лікарні.

Жасмін вискочила з машини і побігла за лікарями. Я хотів було вийти за нею, але Ігнат раптом схопив мене за руку. Я не міг зрозуміти, адже ще хвилину тому він був без тями.

-Він... Велор передав тобі повідомлення,- прохрипів Ігнат. 

-Яке? - мої очі розширилися від жаху.

-У тебе ще три дні, - повільно і важко промовив він. -Ще час плине. Дні йдуть. Роки минають. Життя закінчується.

Я не встиг нічого відповісти, як біля нас з'явилася Жасмін з лікарями. Вони забрали Ігната і повезли в операційну. Я стояв біля дверей, немов окам'янілий. Він ледь не вбив мого друга. Що ж буде з мамою? Велор вже зовсім близько. Як він це робить?

-Треба подзвонити його батькам, - торкнулася моєї руки Жасмін.

Жасмін, торкнувшись моєї руки, змусила мене здригнутися. Я міцно обійняв її, ховаючи обличчя в її шовковистому волоссі. Сльози гірким потоком лилися з моїх очей. Як мені врятувати маму? Як не втратити Жасмін? Ці питання терзали мою душу.

-Дамір, - прошепотіла Жасмін, трохи відхилившись. Я підняв голову, встигши витерти сльози, що текли по обличчю. Ніколи я не дозволяв собі такої слабкості, особливо в присутності дівчини.

-З вашим другом все добре, - запевнив мене лікар, і я відчув, як хвиля полегшення прокотилася моїм тілом.

Я повернувся до Жасмін, але тепер вже її очі наповнилися сльозами. Вона кинулася до мене і міцно обійняла, ніби шукаючи розради і підтримки.

-Я подзвоню Антоніні, - промовила Жасмін, трохи відпустивши мене. Її голос тремтів.

Очікування і тривога

Я відпустив Жасмін, яка одразу ж набрала номер Антоніни. В цей час я вирішив поговорити з лікарем, щоб дізнатися більше про стан Ігната.

-Вибачте, можна до нього? - запитав я, кивнувши на двері палати.

-Зараз його переводять до палати, але він ще спить під дією препаратів, - пояснив лікар.

Жасмін повернулася після розмови з Антоніною. Її обличчя виражало суміш полегшення і тривоги.

-Ти їй все сказала? - запитав я.

Так, - відповіла Жасмін. -Вона вже їде сюди і подзвонить його батькам.

Жасмін

Ми поверталися додому мовчки. Тяжкий день, сповнений тривоги, наклав свій відбиток на моєму серці. Приїхавши, Дамір, як завжди уважний, відкрив мені двері. Він першим увійшов в будинок і оглянув його, ніби очікуючи на небезпеку. Коли ж я увійшла, мій погляд впав на калюжу крові, що розтеклася по підлозі. Дамір теж побачив це, і його брови зійшлися на переноссі, утворюючи глибоку складку.

-Піднімайся в кімнату, я приберу і також прийду, - промовив він, намагаючись приховати хвилювання. Я бачила, як йому важко: він ледь не втратив друга, а зараз ще й мусив прибирати його кров. Мені захотілося обійняти його, заспокоїти, але я просто кивнула і піднялася нагору.

У кімнаті взяла піжаму і пішла в ванну, щоб прийняти душ. Можливо, вода змиє з мене тривогу і страх. Можливо, Даміру вдасться мене заспокоїти. Мені було лячно, але намагалася не показувати цього йому, адже йому й без того було погано.

Після душу я повернулася до кімнати і побачила Даміра, який лежав на ліжку, повернутий до вікна. Він не помітив моєї присутності. Я тихенько залізла під ковдру і обійняла його ззаду.

-Все буде добре, - прошепотіла, гладячи його по голові. Він повернувся і міцно обійняв мене.

-Добре, що ти в мене є, - промовив він, проводячи по моєму волоссю. Я відчула, як його серце б'ється так само швидко, як і моє.

-Я завжди буду поруч, якщо це тобі буде потрібно, - запевнила я його.

Він відсторонився і подивився мені у очі. Його погляд був сповнений довіри і ніжності.

-Ти мені зараз потрібна, - прошепотів він.

Він нахилився і поцілував мене. Поцілунок був пристрасним, але ніжним. Ми обидва розуміли, що зараз можемо переступити ту маленьку межу, яку ніколи не переступали.

Але зараз мені було потрібно саме його тепло і захист.Хотілося довіритися йому, розкрити свою душу.

Серце почало битися ще швидше. Цього світанку ми переступили ту межу, з'єднавшись не лише тілами, але й душами.

Що ж буде далі?Чи зможуть Дамір та Жасмин подолати нові труднощі?Чи дізнається Жасмин правду?