Розділ 9

Дамір

Неділя ранок

Минуло майже три тижні після одруження, викрадення Жасмін немов відступило в тінь, життя налагодилося, плинуло спокійно.

Недільного ранку мене збудили крики Жасмін. Вона сиділа на ліжку, закриваючи обличчя руками, її тіло тремтіло.

-Що таке? - сонно, але швидко підвівшись, я кинувся до неї.

-Кошмар, - прошепотіла вона, витираючи сльози з обличчя.

-Як часто вони тобі сняться? - запитав я, адже вже кілька разів вночі чув її схлипування.

-Досить часто, - відповіла вона, ледь чутно.

-Давай ще поспимо, а потім чимось займемося? - я погладив її по волоссю, намагаючись заспокоїти.

-А як же робота? - вона підняла на мене заплакані очі.

Я зрозумів її питання. Так, я любив роботу і навіть у неділю не проти був попрацювати.

-Зачекає, - я ліг на спину і потягнув Жасмін за руку, щоб вона лягла мені на груди. Зазвичай вона опиралася, але цього разу, заплакана, просто обійняла мене і заснула через кілька хвилин.

Я ж заснути не міг. Мене мучили докори сумління. Я не розповів Жасмін про розмову з її батьком, збрехав, що моя мама вдома, а з батьком вони поїхали на відпочинок, щоб мама відволіклася після полону. Насправді ж мама залишалася в Велора,а батько потрапив до лікарні з серцевим нападом.

Після розмови з Велором у моєму кабінеті ми більше не бачилися, але він майже щоранку нагадував про нашу домовленість. Сьогодні також не забарився, але не зателефонував, а написав повідомлення: "Поквапся, час плине, дні йдуть, роки минають, життя закінчується".

Я напружився від такого повідомлення і відписав: "Зачекай ще трохи".

З Жасмін ми ставали все ближче, і я не сумнівався, що свою частину угоди виконаю. Але що буде потім, коли мама повернеться? Я вже дав собі обіцянку: як тільки мама з'явиться, Жасмін піде. Але що робити з дитиною? Вирішувати буде Жасмін: жити їй чи ні. З цими думками я почав засинати. Закрив очі і поринув у сон.

Ми йдемо квітковим полем з Жасмін. Сонце сяє на її волоссі, а вітер грається з ним. Раптом волосся Жасмін стає коротким, і між нами з'являється маленька дівчинка. Я стою на місці, а Жасмін бере дівчинку за руку. Там, де вони йдуть, світить сонце, а над мною небо затуманюють чорні хмари. Я в пітьмі, але спостерігаю, як Жасмін з дівчинкою йдуть по сонячному полю. Далі перед мною спускається туман, і я більше не бачу Жасмін та дівчинку. Я хочу бігти, але ноги мене не слухаються.

Я прокидаюся у власному поті. Жасмін все ще обіймає мене. За вікном ллє дощ, а я не можу зрозуміти, що означає цей сон, який щойно мені приснився.

Що це був за сон і чому саме зараз він з'явився? Можливо, це було попередження, а чи просто зацикленість на ситуації?

Жасмін 

Прокинувшись, я відчула під головою щось тверде та міцне. Швидко відсахнувшись, я побачила, що це груди Даміра. Він вже не спав і дивився на мене з усмішкою.

- Вранці ти була не проти, - промовив він, все ще не стримуючи посмішки.

- То було вранці, забудь, - буркнула я, поправляючи скуйовджене після сну волосся.

Дамір сів на ліжку і потягнув мене за руку до себе.Я уважно дивилася на нього, не розуміючи, що він замислив. Раптом він швидко поцілував мене в щоку. Мої щоки миттєво почервоніли та почали пекти. Дамір почав голосно, але щиро сміятися.

- Ти така мила, коли соромишся, - сказав він і знову поцілував мене, цього разу в іншу щоку.

Я різко вирвалася з його рук і зістрибнула з ліжка.

- Уже майже 10 година, - промовила я . -Тобі на роботу не потрібно?

- Ні, я ж казав, що сьогодні ні, - відповів він і теж зістрибнув з ліжка.

Підійшовши до мене, він схилився ближче, але я відхилилася.

- Ти мене боїшся? - запитав Дамір.

- Ні, чому ти так вирішив? -швидко відповіла.

Він ще ближче підійшов до мене,а я відступала назад, поки не впала на диван, що стояв за мною.

- Ось чому? - здивувався він.

- Може, через чутки, які ходять про Даміра Великова? - безстрашно промовила.

Я не знала, чому, але мені було цікаво, чому про нього ходять чутки, що він вбиває людей, які йому більше не потрібні, або просто користується ними, а потім кидає. Можливо, він вб'є і мене через тиждень, коли ми розлучаться, адже його мама вже вдома, і він більше не буде потребувати мене.

З обличчя Даміра зникла усмішка, а в очах спалахнув гнів. Я вже бачила цей гнів раніше: коли він вбивав Констянтина та його людей, або коли накинувся на мого батька. Але такого лютого погляду я ще не бачила. Мені стало страшно.

- Це просто чутки, - промовив він.- Якщо тобі цікаво, я розповім.

Я кивнула, і він почав: - Коли мені було 19, я вбив трьох людей без зброї. З того часу мене всі бояться.

Мурашки побігли по шкірі. Три людини без жодної зброї...

- Гаразд, я піду, - кинула я і швидко почала збирати речі з шафи.

- Зачекай хвилинку, - зупинив мене Дамір.

Я повернулася до нього.

- Я не хотів тебе налякати, - з відчаєм промовив він.- Ти ж не боїшся мене, правда?

Я мотнула головою і вийшла з кімнати.

Дамір пішов за мюною.

- Може, сходимо сьогодні кудись разом? - запропонував він.

- Куди? - здивувалася. Мені дійсно стало цікаво, адже за ці три тижні ми ніде разом не були.

- Баскетбол, - пояснив він.- Я граю з друзями сьогодні. Якщо хочеш, можемо піти разом. Там будуть їхні дівчата.

Я кивнула на знак згоди. Ніколи б не подумала, що Дамір грає в баскетбол.

Розвернувшись, я пішла до ванної кімнати.

Дамір

Я з нетерпінням чекав на Жасмін, поки вона буде готова, щоб піти з нею на баскетбол. Я ніколи не водив з собою дівчат, але вона ж моя дружина. Вирішивши, що якщо вона познайомиться з моїми друзями, це допоможе нам стати ще ближче, я вірив, що це зблизить нас і дасть мені можливість врятувати маму.

Через хвилину я помітив Жасмін. Вона була одягнена в легкий літній костюм, який підкреслював її фігуру: шорти та сорочка з принтом зебри. Вона була просто неперевершена, я не міг повірити, що це моя дружина, яку я цілував лише два рази, і то на весіллі для публіки.