Розділ 7

Дамір 

 Весь день я мовчки працював, але мої думки раз у раз поверталися до Жасмін.

Я згадував розмову з Велором, відчуваючи, як щось важке гнітить душу. Треба було розповісти про це Жасмін, адже вона зрозуміє мене. Хоча я не розраховую на її допомогу.

Раптом на мій телефон прийшло повідомлення з незнайомого номеру. Серце калаталося, коли я читав його: " Скажеш їй про нашу домовленість, і я тобі надішлю подарунок - очі твоєї матері."

Мене пронизав мороз. Жасмін не повинна нічого про це дізнатися!

Я негайно відповів на повідомлення: "Що ви хочете? Що я маю зробити?"

Як я можу так вчинити з Жасмін? З одного боку, мені плювати на неї. Можливо, тієї ночі я й зізнався їй у коханні, але це було лише від алкоголю. Я точно не кохаю її. Скоро вона мені набридне, як і всі дівчата.

Навіть якщо вона завагітніє, то одразу ж, як повернеться мама, я з нею розлучуся.

Жасмін 

Ранній світанок ледь пробивався крізь щілини в шторах, коли я прокинулася. Погляд ковзнув по екрану телефону, де я знайшла повідомлення від Даміра: "Пішов на роботу. Не сумуй!".

Я залишилася сама в чужому, невідомому для мене будинку. Тиша огортала, й лише спів пташок за вікном порушував її. Не знаючи, чим себе зайняти, я згадала, що вчора привезли мої речі.

З ентузіазмом я розпочала розпаковувати коробки, розставляючи одяг, книги та інші особисті речі. Цей процес нагадував мені про те, що я починаю нове життя, новий розділ у незнайомому місці.Але не надовго.

Закінчивши з розпакуванням, я з цікавістю почала досліджувати будинок. Кожна кімната відкривала щось нове: затишну вітальню з каміном, затишну кухню з видом на сад, простору ванну кімнату.

Нарешті, я опинилася знову на кухні. Сонячне світло ллється з вікна, огортаючи стіл, де я вирішила творити свої шедеври.

Відчувши натхнення, я сіла за стіл, взяла до рук пензлі та фарби. Малювання завжди було моїм способом втечі від проблем, способом виразити свої емоції та почуття.

Я малювала кілька годин поспіль, не помічаючи плину часу. На полотні з'являлися не просто очі, а очі Даміра. Їх глибина, теплота та щирість почали зачаровувати мене.

На відміну від інших своїх робіт, які я ніколи нікому не показувала, соромлячись похвали чи критики, ці очі наповнювалися особливим значенням.

Вони стали свідками моїх почуттів, моїх мрій та сподівань на майбутнє з Даміром. Ці очі надихали мене творити, творити щиро та без осуду.

Хто знає, можливо, колись я знайду сміливість поділитися своїми творами зі світом.

Дамір 

Повернувшись додому після роботи та баскетбольного матчу, я виснажено ступив на поріг. Втома огортала тіло, а думки плуталися. Ввімкнувши світло в кімнаті, я помітив тьмяний силует за кухонним столом.

Придивившись ближче, я здивувався: Жасмін, моя дружина, спала на столі, обкладена малюнками та фарбами. Її голова спочивала на руках, а в руках вона тримала пензля, що ледь торкалися полотна.

Я не втримався й посміхнувся. Ніколи не думав, що хтось зможе так майстерно зобразити мої очі. На її малюнку вони сяяли ще яскравіше, ніж у реальному житті.

Підійшовши ближче, я обережно відклав малюнок і торкнувся її плеча. Жасмін здригнулася й прокинулася.

-Привіт, - промовив я, спираючись на стіл. - Ти голодна?

-Тільки мама так хвилюється за мене, - сонно пробурмотіла вона. - Я приготувала піцу, а потім заснула. Якщо хочеш, можу підігріти.

Вона була така сонна й щира, що мені стало шкода. Я не міг їй зізнатися про домовленості з Велором.

-Ні, дякую, я вже їв, - промовив я. - Ти давно малюєш?

-Років десять, - швидко відповіла Жасмін.

-Дуже гарно, - захоплено сказав я, взявши до рук малюнок з її очима.

-Дякую, - пробурмотіла вона, трохи збентежившись. - Я знаю.

Жасмін швидко вихопила малюнок з моїх рук.

-Ти чого? - здивувався я.

-Просто не люблю, коли на мої роботи дивляться, - спокійно пояснила вона.

-Тоді для чого їх малювати? - не розумів я. - Навіщо було малювати, якщо нікому не збиралася показувати?

-Для себе, - буркнула Жасмін, встаючи з-за столу й виходячи з кухні.

Раптом я помітив її телефон на столі. На ньому з'явилося повідомлення: "Не прийдеш зараз - завтра буде пізно". Це була погроза?

Я збирався взяти телефон, щоб розібратися, але Жасмін раптово з'явилася з нізвідки й вирвала його з моїх рук.

-Не вчили чужі повідомлення не читати? - сердито пробурмотіла вона.

Ігноруючи її запитання, я поставив своє:

-І куди та з ким ти повинна іти?

-Це вже не твоя справа, - грубо відповіла вона.

Жасмін дійсно була стерва, але я вирішив не здаватися.

-Ні, люба моя, - промовив я, намагаючись стримати роздратування. - Ти не йдеш нікуди.

Вона розвернулася й пішла в коридор, де надягла светр, що висів на вішалці.

-Скоро повернуся, - кинула вона на ходу й вийшла з будинку.

"Нехай котиться до чорта!" - подумав я. "Боже, ніби мене це хвилює!"

"Так,хай його,хвилює!"

Чорт забирай! - вигукнув я, вибігаючи з будинку за Жасмін.

Я не міг повірити своїм очам. Якийсь невідомий чоловік силою тягнув її до чорної машини, а вона пручалася, благаючи про допомогу.

-Дамір!- почула я її крик, що розірвав тишу вулиці.

Не роздумуючи, я кинувся слідом за ними. Моє серце калатало в грудях, ноги несли мене вперед, адреналін затьмарював розум.

Але я не встиг. Чоловік запхав Жасмін до машини, яка з ревом помчала геть, залишаючи мене в хмарі пилу та розпачу.

Що їй робитимуть? Це ж, напевно, був Велор! Моя ненависть до нього переповнювала мене, й я вирішив, що не можу просто сидіти й складати руки.

Я кинувся до свого авто, яке стояло неподалік, і рвонув за машиною викрадачів.

Мої думки лихоманково метались. Що їм знадобилося від Жасмін? Чому вони її викрали? Чи їй загрожує небезпека?

Я гнав на шаленій швидкості, не звертаючи уваги на правила дорожнього руху. Мене вела лише одна думка: знайти Жасмін і врятувати її.