Розділ 6

Жасмін 

Наступного дня

Сьогодні не той день,якого я так очікувала . Замість урочистої церемонії та щирого свята, ми з Даміром змушені йти на обман, на фальшиве весілля, щоб задовольнити його сім'ю. Моє серце стискається від болю та розчарування, адже я мріяла про зовсім інше.

Одягнена в білу сукню, яка раніше викликала б у мене трепет щастя, я відчуваю себе не принцесою, а акторкою в погано поставленій п'єсі. Кожен погляд Даміра, кожне його слово здається фальшивим, адже насправді між нами немає щирих почуттів.

Священник,оголошуючи слова клятви, здається мені лялькою, бездушно повторює заздалегідь написаний текст. Його голос не викликає жодних емоцій, лише підкреслює порожнечу та фальш цієї церемонії.

Коли Дамір одягає мені обручку,я відчуваю холод металу на своїй шкірі. Ця обручка не символізує любов, а лише брехню та притворство. Мої очі наповнюються сльозами, але я стримую їх, адже не хочу здавати свою слабкість.

-Жасмін,-шепоче Дамір, ніжно торкаючись моєї руки.

-Що?-відповідаю я, намагаючись стримати тремтіння в голосі.

-Вибач,-промовляє він, опускаючи очі.

-За що?- питаю я, відчуваючи гіркоту в роті.

-За те,що змішую тебе грати в цю гру,-відповідає він, щиро шкодуючи.

Я мовчу не знаючи, що сказати. Мені шкода себе, шкода Даміра, шкода його сім'ї, яка не підозрює про нашу брехню.

Весільний бенкет – це жалюгідне видовище. Гості, не підозрюючи обману, веселяться та танцюють, а я відчуваю себе самотньою та чужою на цьому святі.

-Жасмін,потанцюй зі мною,- просить Дамір.

Я вагаюся, адже не хочу фальшиво танцювати з ним, але потім згадую про його щире каяття і погоджуюсь.

Під час танцю ми не обіймаємося, не дивимося одне одному в очі. Ми просто рухаємося в такт музиці, намагаючись приховати свої справжні почуття.

-Я знаю,що це не те весілля,про яке ти мріяла,-шепоче Дамір.

-Так,-відповідаю я, відчуваючи гіркоту в роті.

Ми замовкаємо, продовжуючи кружляти в танці. Музика здається мені жалюгідною мелодією, що супроводжує нашу фальшиву казку.

-Жасмін,- шепоче Дамір,-чи ти можеш пообіцяти мені,що не будеш злитися на мене? 

Я вагаюся,не знаючи, що сказати. Злість - це не те, що я відчуваю. Це скоріше розпач, розчарування, порожнеча.

-Я не знаю,- відповідаю я, ледь чутно.

-Просто пообіцяй,- просить він.

-Добре,- відповідаю я, -я обіцяю 

Ми закінчуємо танець і Дамір проводить мене до столу. Я сідаю, відчуваючи, як мої ноги не тримають мене.

Цей день назавжди залишиться в моїй пам'яті як один з найгірших днів мого життя.

Вечір після весілля 

Жасмін

Місячне сяйво ллється крізь вікно, омиваючи кімнату Даміра сріблястим світлом. Жасмін лежить поруч, спиною до нього, вже майже півночі, але сон не йде. Її думки тривожні, а в серці панує невизначеність.

-Даміре,- не витримуючи тиші, прошепотіла я.

-Ммм, - пробурмотів він у відповідь, не повертаючись.

-Спиш? - тихо й обережно спитала.

-Ні, а що? - повернувся він до мене.

Я повторила його рухи, щоб краще розгледіти його обличчя, освітлене місячним сяйвом. -Як думаєш, твій батько відпустить завтра твою маму?

-Впевнений. Він же хотів, щоб ми одружилися, чи не так?

-Тобто ми завтра розлучимося? - прошепотіла я. Мені зовсім не хотілося цього, адже тільки почала пізнавати Даміра.

-Боже, Жасмін, - сів він на ліжку. - Це так не робиться. Сьогодні одружилися, а завтра вже розлучаємося?

-А як робиться? - сіла й собі.

-Через місяць, - відповів він.

Я лягла на спину, відкинула ковдру й закрила обличчя руками. -Це ж так довго, - пробурмотіла я.

Дамір почав реготати. 

-Чого ти регочеш? - сердито вигукнула.

-Ти поводишся, як маленька дитина, якій не вгодили батьки, - продовжував він сміятися.

Він стягнув ковдру з мого обличчя, а я нахмурилася. На його обличчі знову з'явилася посмішка, можливо, вона й не зникала зовсім. Потім Дамір нахилився й ніжно поцілував мене в лоб.

-Спи спокійно, - промовив він з усмішкою.

-Що ти щойно зробив? - я здивована й шокована

-Поцілував,  наче маленьку дівчинку, яка сердиться на свого батька, - пояснив Дамір.

Жасмін повернулася на бік, а Дамір ліг поруч. -На добраніч, - сонно промовив він.

-На добраніч, - відповіла я й заплющила очі. Але сон, наче навмисне, тікав від мене.

Дамір

Звук дзвінка телефону прорізав ранкову тишу, вирвавши мене з обіймів солодкого сну. Жасмін, тепло притулившись спиною до моїх грудей, тихо посапувала. Не розплющуючи очей, я намагався намацати телефон на тумбочці, щоб дзвінок не розбудив дівчину.

-Ало, кажи тільки швидко, - пробурмотів я, знаючи, хто дзвонить. Це був Ігнат, мій друг, водій, а іноді й брат по духу.

-На роботі сталася не дуже хороша ситуація, - пролунав його стурбований голос. Ці слова миттєво розплющили мої очі. Робота - це було моє слабке місце, джерело постійного занепокоєння.

-Їду, - кинув я, не чекаючи на відповідь, і скинув дзвінок.

Підвівшись з ліжка, я збирався розбудити Жасмін, але застиг, зачарований її безтурботним сном. Вона була ніжна й прекрасна, немов янгол, що спустився на землю.

Вчорашній вечір знову промайнув у пам'яті. Їй довго не вдавалося заснути, і я, щоб заспокоїти кохану, обійняв її, шепочучи ласкаві слова. Її хвилювання передалося й мені, але я старався не показувати їй своєї тривоги.

-Напишу їй повідомлення, що поїхав на роботу, - подумав я, ледь стримуючи бажання поцілувати Жасмін у носик.

Вставши з ліжка, я одягнувся, намагаючись не шуміти. Покидав кімнату з важким серцем, залишаючи позаду тепло й затишок, що панували у ній.

Що ж чекало на мене на роботі? Які проблеми виникли? Ці питання крутилися в моїй голові, не даючи зосередитися на чомусь іншому.

Шлях на роботу видався вічністю. Кожен кілометр, що відділяв мене від Жасмін, посилював тривогу. Мені нестерпно хотілося повернутися до неї, до спокою, який вона дарувала.